— Ми обов’язково повинні використовувати унікальні властивості «Оболоні» у нашій боротьбі, — проголосив принц. — Для цього нам потрібно, щоб пиво якимось чином потрапило на очі Ромуальду. Яким саме — справа техніки. Наприклад, ми принесемо його як символічний дарунок у знак нашої добровільної відмови від престолу. Ніби-то. Він зробить ковток і не зможе зупинитися. Як наймудріший — у своєму оточенні, звичайно, — Ромуальд упаде першим. Його прибічники, позбувшись свого лідера, будуть уже не такими небезпечними для нас. Так, але спершу переллємо пиво з дорогоцінних бляшаних посудин у щось більш придатне. Земляни все ж таки дивні люди. Так поводяться з жерстю, начебто на Землі її — як грязі. Ні, навіть гірше — приблизно як ми з платиною. Ці баночки підуть на підкуп придворних і на закупівлю озброєння. Хоча, якщо все піде за планом, зброя нам навряд чи знадобиться, — у світло-блакитних очах принца засяяв пророчий вогонь, спокійна впевнена усмішка торкнула його вуста. — Цей переворот наші нащадки будуть пам’ятати як велику пивну революцію. Безкровну, хоч і не безалкогольну. Основне…
— Що? — запитав Карл, коли відчув, що тривала пауза загрожує перерости у хвилину мовчання.
— Протриматися, — сказав принц, різко сполотнівши і стиснувши кулачки. — Доставити «Оболонь» на Чальдіну. Без втрат.
Карл тільки голосно зітхнув на знак згоди.
— Сподіваюся, пиво добре замкнено?
— Не сумнівайтеся, мій принце.
— А ключ?
— Ключ у надійному місці.
— У якому? — подавшись уперед, з надією запитав принц.
— Не пам’ятаю, — збрехав лінгвіст, дивлячись у підлогу, і це була брехня задля порятунку.
— Ну, д-добре… — повільно видихнув Командор, розслаблюючись. — Авжеж, ви праві, Карле. Накажіть, будь ласка, пілоту збільшити швидкість до третьої світлової.
А про себе подумав: швидше б!
Швидше б закінчився політ, ці три доби змушеного неробства. На Чальдіні, принаймні, йому потрібно буде організувати палацовий переворот, утвердитися на престолі, оновити кабінет міністрів, переглянути закон про вікові цензи — словом, там знайдеться, чим зайняти себе, щоб не думати щохвилини про два пакунки чудового холодного пива, що так приємно шипить і сходить солодкою піною, коли відкриваєш банку…
«Не думати! — обірвав майбутній король потік незносно-солодких думок. — Не думати, не дивитися, а основне — не нюхати! Інакше не втриматися.
Нічого, нічого, — заспокоїв він себе. — Спочатку революція, потім коронація… За цими приємними турботами сам не помітиш, як із Землі прийде посилка від Максима. До речі, не забути б наладити портал! Максим обіцяв, що до того часу з’явиться нове пиво, таке ж смачне, але й таке, що зовсім не впливає на тверезість думок. Воно буде називатися «Маленький принц», невідомо навіщо підкреслив він і якось дивно подивився на Командора.
Начебто чекав на щось.
На що?»
Сергій стояв на одній нозі і розв’язував шнурівку на черевикові, коли маленький Андрійко ввірвався у вітальню й прикував його до місця повідомленням:
— Тату, а я інопланетян бачив!
«Як, знову?!» — захотілося позіхнути Сергію, хоча минулого разу це були, здається, усе-таки привиди.
Однак він упорався з першою реакцією і навіть посміхнувся синові без тіні сарказму.
— Це такі, як у рекламі?
До слова мовити, йому не подобалася реклама сиру «Хохланд», що був за назвою начебто б свій в дошку, а насправді вироблявся за німецьким рецептом.
— Ні-і, — захитав головою Андрійко. — Узагалі ж це був один інопланетянин. Ось такий, — він сильно витріщив очі та пальцями настовбурчив вуха.
— А-а… — протягнув Сергій, ще не вирішивши, як правильно реагувати на фантазію сина. — І чого він від тебе хотів?
— Він сказав, що на їхній планеті ображають одного маленького хлопчика. Спадкоємця.
— Хто ображає?
— Повелитель планети. Він поганий.
— Володар, тобто король? — звично уточнив Сергій. — А чому поганий?
— Тому що не хоче поступатися хлопчику своїм місцем.
— В автобусі?
— Ну та-ату-у! — ображено заволав Андрійко. — Чого ти смієшся? Він не хоче, щоб хлопчик став власником планети замість нього.
— Тобто королем, — наполегливо повторив батько. — І цей поганий король не хоче поступатися законному спадкоємцеві своїм… що?
— Стільцем, — роздратовано буркнув син. — Великий спеціальний стілець для власника планети.
— Цей стілець називається троном. Нуж-бо, скажи: тр-р-рон!