— Вісник? Нічого собі жарти… Ну ж бо, вимітайся звідси. Теж мені, вісник якийсь. Йди і вістуй комусь іншому. Забирайся!
— Із задоволенням. Однак я маю вам повідомити дещо.
— Мені? Від кого?
— Як вам сказати… Може, з минулого, а, можливо, з майбутнього. Не знаю, та це, зрештою, і не входить до моїх обов’язків.
— Тоді кажи і забирайся!
— Ви — свідок.
— Я — хто? Ще раз…
— Ви — свідок. Відтепер і навіки це ваше призначення.
— І це все, що ти хотів мені сказати? Цю муру про призначення?
— Цього досить. Прощавайте.
Незнайомець виліз із машини і почимчикував тротуаром. Хлопець висунувся з вікна і спостерігав за ним, поки той не сховався за рогом.
Жигуль рушив із місця і дуже повільно покотився вниз по вулиці. Хлопець трохи розслабився. Блідість уже не заливала його обличчя і руки, однак пальці помітно тремтіли, коли він прикурював сигарету.
Дівчина справді була рудою, і це не було досягненням перукаря. Вона зустріла гостя здивовано і радісно, сяючи усім своїм ластовинням, і хлопець міг добре його роздивитися, тому що на дівчині, крім вишуканих білих трусиків нічого не було. Та хлопцеві у цю мить було не до дівочих принад. Неначе сомнамбула, він пройшов до кухні, дістав із холодильника бляшанку пива «Оболонь» і припав до неї. Руда надула губки.
— Здрассьті! Тільки ввійшов і пиво хлебтати… На мене навіть не глянув. І чого це ти так рано?
Хлопець відірвався від пива і подивився на руду. Холодний напій трохи привів його до тями, відступив страх. Очі стали дивитися на світ більш свідомо. Хлопець зім’яв бляшанку в кулаку, закинув її в урну і зітхнув. Вочевидь, усе це було незвичним для рудої, і в неї прокинулася цікавість.
Хлопець ще раз глибоко вдихнув, різко видихнув і сів… на стіл.
— А міцнішого в тебе нічого немає?
— Зараз, милий, зараз, — очікування чогось незвичайного підганяло дівчину, вона швидко принесла пляшку, склянку, лід, налила і дбайливо подала хлопцеві. Після доброго ковтка, він підняв на неї очі.
— Вони його вбили. Зарізали ножем.
Руда тихо опустилася на табурет.
— Отак від моєї машини, поруч… А він навіть не крикнув.
— І ти бачив усе?
Хлопець мовчки кивнув і зробив ще ковток.
— А за що вони його?
— Не знаю.
— Ти повідомив поліцію? Ти ж їх бачив. Був, кажеш, поруч…
— Замовкни, дурепо! Яка там поліція? Я сам без року тиждень на волі, а ти — в поліцію. Мене злапають.
— Але ж ти не убивав?
— Іще чого! Звичайно, ні. Але хто мені повірить, з моєю біографією… А потім цей тип у машині. Сірий такий.
— Який тип?
— Вісник. Так він сказав. Ти, каже, тепер свідок.
— Ну, так ти і є свідок. А який тип?
— Ну… такий…
Хлопець раптом спантеличено замовк. Він не міг згадати обличчя свого таємничого супутника. Ніс начебто з горбочком… Ні, кирпатий швидше.
А піджак? Ні, не піджак. Светр… сірий, ні, коричневий… Не згадувалося…
— Не можу… Чортівня якась. Дай-но ще випити.
Вони лежали у ліжку, стомлені любов’ю. Дівчина заснула на плечі хлопця, а він невідривно дивився на звивини ліплення на стелі. Піднявся, обережно переклавши руду голову на подушку, узяв пульт і клацнув. З темряви екрана проступило зображення. З місця недавньої події, іще з блискучою червоною калюжею, журналістка жваво вела репортаж.
— За словами очевидців, один зі злочинців підходив до світло-блакитної машини, що стояла неподалік. Скажіть, як це все було?
Очевидець, бадьорий дідусь, страшенно задоволений своєю появою на екрані, діловито заторохкотів.
— Я ось там був, далеченько, правда, але все бачив… Машина блакитна, це точно, а хлопець, який у ній сидів, начебто б у білій куртці був. Цей тип, ну, злочинець, підійшов до нього, а той як рвоне і по вулиці… Туди.
— Отже, за словами очевидця виходить, що був безпосередній свідок злочину, який може впізнати убивць. Поліція вже отримала…
Хлопець клацнув пультом і зображення розтануло. Він оглянувся, руда широко розкритими зеленими очима дивилася на темний екран. Хлопець прошепотів: «Я — свідок».
У маленькому кафе завжди було мало відвідувачів, і ранками смачно пахло свіжими булочками та кавою. Свідок байдуже жував гамбургер, запиваючи «Живчиком» з бляшанки. За вікном по той бік вулиці стояла його блакитна машина, але нею він сьогодні користуватися не буде.
Сонце вже гріло щосили. Свідок зупинився край тротуару, перечікуючи потік машин. Кабріолет чорного кольору рухався, мабуть, занадто швидко для цієї вулиці, але жовта мазда за ним явно порушувала всі мислимі правила руху. Вона різко обігнала чорний кабріолет і підрізала його. Водій кабріолета, намагаючись не допустити зіткнення, вивернув кермо, важка машина вискочила на тротуар і врізалася у стовп…