Жовта мазда трохи пригальмувала, із правого віконця висунулася засмагла фізіономія молодого хлопця, а потім з’явилася рука з відстовбурченим середнім пальцем. Свідок почув сміх і раптом чітко, як на фотознімку, побачив номер машини — ВСМ 88 23 А. Номер немов збільшився в розмірах і чітко завис перед очима. Тривало це — мить, і мазда уже сховалася за рогом.
Свідок повернувся до чорної машини. Жінка на передньому сидінні, можливо, була мертвою, а водій, затиснутий кермом, — іще живим. Його очі зупинилися на Свідку, і губи склалися в подобу запобігливої посмішки, намагаючись вимовити єдине слово: «Врятуй!»
Поліцейські вже прибули і намагалися витягти водія назовні, жінка таки виявилася мертвою, і її тіло запакували в пластиковий мішок.
Свідок стояв нерухомо, довкола нього метушилися поліцейські, лікарі, просто цікаві, поки один із поліцейських не штовхнув його досить грубо в спину.
— Проходьте, проходьте… Медом вас не годуй, дай подивитися на кров. Ідіть, ви заважаєте працювати. А може, хто-небудь бачив, як усе сталося? Ну, хто-небудь…
Свідок повернувся до полісмена і спробував щось сказати, але замовк і відійшов убік. Подивився на блакитну машину, що лишалася самотою, засунув руки в кишені і побрів уздовж вулиці, не помічаючи перехожих і натикаючись на них.
Місце, куди він потрапив, було незнайомим. Можливо, він не раз проїжджав тут машиною, але зараз, без машини, він почувався так, немов потрапив у чуже місто. Бар без назви, стоянка машин, сквер… Де це?
Пиво виявилося непоганим. «Знову «Оболонь», — зазначив хлопець, сидячи самотою у порожньому барі, у якому надвечір яблуку не буде де впасти.
Літній бармен ліниво протирав келихи, певно, беріг сили до вечора.
Відвідувачі з’явилися якось одразу, зненацька. Щойно нікого видно не було і раптом — три хлопці затулили собою двері і вдивлялися у напівтемряву бару. Вони сіли з кухлями пива прямо перед шинквасом, пили жадібно, обливаючи підборіддя, крапаючи на стіл. Свідок байдуже спостерігав за хлопцями, занурений у свої думки. Кучерявий брюнет устав і підійшов до шинквасу. Бармен діловито підставив під пінний струмінь «Оболоні» чистий кухоль, і незабаром кухоль був повний, увінчаний пишною шапкою піни. Звичним рухом бармен обернувся до замовника і завмер. На нього дивився великий револьвер, затиснутий у руці кучерявого. Кухоль випав із рук бармена і, брязнувши, розсипався на друзки по кам’яній підлозі.
Хлопець револьвером показав на касу, бармен покірливо відчинив її. Інший хлопець одним стрибком перелетів через шинквас і вигріб гроші з комірок. Їх було небагато. Бармен дістав свій гаманець і поклав перед кучерявим, потім раптом різко нагнувся і вихопив пістолет. Вистрілити він не встиг, револьвер кашлянув раніше, і на білій манишці розпливлася червона пляма. Бармен майже беззвучно осів на підлогу.
Хлопець із грішми спокійно вийшов з-за шинквасу через дверцята. Свідок за ці хвилини не поворухнувся, здавалося, він навіть не моргнув. Кучерявий уважно на нього подивився і посміхнувся, мовби на щось натякаючи, потім пригладив шевелюру рукою і зробив знак друзям — ходімо. Обличчя свідка скам’яніло, здулися жили, поповз неприємний піт. Але нічого не сталося. Хлопець із грішми пройшов повз нього слідом за друзями, лише біля самих дверей озирнувся.
— Ти ж нас не бачив. І не запам’ятав.
Свідок ледь помітно кивнув головою. Піт продовжував огидно котитися за виріз сорочки… Свідок підвівся, заплющив очі, і, чіпляючись за столи та стільці, пішов до виходу.
…На нічному небі не було хмар, місяць висів над кронами дерев поміж негустими зірками. Свідка били дрібні дрижаки. Він сидів на лаві в парку і тремтів. Частково від нічної вогкості, частково від внутрішнього напруження останніх днів. Зуби постукували, коли він нервово повторював ту саму фразу: «Цього не може бути, цього не може бути, цього не може…» Раптово яскраве світло освітило лаву. Якась машина безшумно підкотилася в темряві прямо по газону, і водій увімкнув фари. Потім вони згасли, залишилися горіти лише підфарники. Кольору машини не було видно, але голоси він почув виразно — кілька чоловічих і один зляканий жіночий. Почув звук дверей, що відчинялися, і в яскравому світлі на галявині перед машиною з’явилися троє чоловіків, один із яких майже волік по землі жінку у світлій сукні. Жінка плакала тихо і монотонно.