— Борю, ти, звичайно, читав нашумілий звіт Інституту Глобальних Проблем «Сліди Бога»?
— Де наводиться купа доказів існування Бога?
— Так.
— Читав, звичайно.
— Основні положення пам’ятаєш?
— Пам’ятаю основне. Ймовірність випадкового виникнення стійкого на довгий період часу Всесвіту є число з такою кількістю нулів після коми, що їх більше, ніж атомів у нашій галактиці.
— І проте Всесвіт існує.
— Отже, Бог — є. То й що?
— До цієї доповіді додавався таємний додаток. Називався він «Гнів Бога».
— І що в тім додатку?
— Там наводиться статистика смертельних випадків з людьми, які одержали друге життя.
— І що ця статистика показує?
— Смертність серед таких людей у п’ять разів вища від середньої. Причому всі вони гинули в результаті нещасних випадків. Як ти розумієш, від хвороб ми б їх вилікували.
— Ти думаєш, що це Бог таким чином виражає своє невдоволення тим, що люди самі вже можуть собі подарувати безсмертя?
— Тоді б він убивав усіх. А так — тільки вибірково. У додатку робиться висновок, що Всевишній забирає тих, хто, на Його думку, не гідний другого життя.
— То що ж ви всім людям голови морочите, Клонували б усіх підряд. А там би Господь розібрався, хто гідний, а хто ні. А цього Великого Засранця в утиль. Патякаєте — засмітимо генофонд, зникне наймогутніший стимул для напруженої, ефективної роботи. Теж мені, охоронці чистоти. Асенізатори срані.
— Ага. І без останніх боягузів залишимося. Тобі не треба нагадувати, скільки коштує один грам «прискорювача життя»? Тепер дуже накладно, Борю, гратися в піжмурки з Кістлявою. Тож не кип’ятися.
— До речі. Висновок про, скажімо так, невдоволення Бога можна легко перевірити.
— Яким чином?
— Знову клонувати кого-небудь із загиблих, оскільки Життєвий Запис зберігається.
— Не один ти такий розумний. Пробували.
— І?
— Угадай з першого разу.
— Зрозуміло.
— Ось тому я й кажу: якщо Бог не буде проти.
— Що ж, поживемо — побачимо.
— Так, поживеш і побачиш, — Ігор Миколайович поставив чашку на стіл і, повернувши голову у бік вікна, став милуватися святковим салютом.
— Не зрозумів. Що означає «поживеш»? А ти?
Старий друг Сергієнка повільно повернув до нього обличчя і ледве посміхнувся:
— А я, Боренько, мабуть, задовольнюся одним життям.
— Не зрозумів?! Ти ж казав, що у тебе вже зараз сто два відсотки. Якого біса? Що за жарти в тебе?
— Ні, Боренько. Це не жарти. Коли я сказав тобі, що, користуючись службовим становищем, так би мовити, я довідався про свій відсоток, я розповів тобі не все.
— То що ж іще? Адже критерій добору один — ці чортові бали. Все! Більше нічого!
Обличчя Переверзєва стало якимось по-дитячому винуватим:
— Я ще подивився відсоток у Ніни…
— Ігорю…
— Без неї, Борисе, я не погоджуся читати ключ переходу. Майже півтора століття разом… За такий час, знаходячись поруч, навіть метали зростаються намертво, а тут люди… Вибач.
— Ігор… — старий друг не найшовся на слові.
— І давай більше не будемо про сумне. Сьогодні свято. Давай краще вип’ємо за твою удачу. І потім, ти ж БІС. То ж кому, як не тобі, прожити життя на біс! І послати до біса цих самовпевнених янкі. Доведи їм, що гроші — це ще не все. І до слов’янської кмітливості їм, як… до Сонця рачки. Офіціанте, два великих «Оболонь-Преміум»!
За вікнами кафе гримів і переливався салютами, буяв День Веселощів.
Кришталева півсфера відокремила людину, яка лежала у контейнері, від навколишнього світу.
— Назвіть себе, — відразу пролунало під півсферою.
— Громадянин Об’єднаної Росії Сергієнко Борис Іванович.
— Борисе Івановичу, Ви згодні скористатися наданим Вам правом одержати друге життя і прожити його на благо людської цивілізації?
— Згодний.
— Незважаючи на те, що Ви переживете Ваших рідних, близьких, друзів і можете в другому житті залишитися самотнім? — голос продовжував ставити стандартні, широко відомі запитання, як неодмінну частку ритуалу.
— Так. Незважаючи на це.
— Рада Розвитку Організації Об’єднаних Планет дякує Вам за прийняте рішення. Починайте читати ключ переходу.
Під кришталевою півсферою пролунало:
Мільярди закодованих імпульсів ринули у новий мозок.
Відкрилися форсунки упорскування газу, який викликав сон.