— Залиште його вашим водіям! — вигукнув Олександр. — Пиво повинно бути алкогольним. Але ніхто не каже, що алкоголь має залишатися у крові! Нехай він ніжно торкнеться рецепторів, відкладеться природним осадом нефільтрованого елю у пам’яті, полоскоче ніздрі, розширить зіниці… І назад у пляшку.
— А чому ви тоді відпльовувались?
— Е-е! Воно видихається, — визнав Олександр.
— І? — запитав директор з продажу.
— Що «і»? Будь-яке нормальне пиво видихається! Чим більше циклів воно зробить, тим швидше видихнеться.
— І яка межа в цієї рециркуляції? — уточнив генеральний директор.
— Двісті разів.
Отут у залі заворушилися. Правду кажуть, подумав менеджер, що наш народ треба тільки цифрами підганяти. Ефект п’ятирічки, чи що?
— Це підрив економіки! — буркнув хтось дуже по-хазяйськи.
— Звісно, підрив. Ми обженемо всіх конкурентів. Ошукаємо, як дітлахів. Усі їх «кращі традиції пивоварства з тра-та-та року» потонуть у масі нашого товару.
— Не боїтеся промислового шпигунства?
— Уже вжито заходів. Ми одержали патент на «Двічі в одну ріку». А продавати його нас ніхто не підганяє.
— А самі ми як? — запитав директор з продажу. — Тепер замість сотні пляшок у нас куплять лише одну…
— Воно видихається! — повторив Олександр, і з його вуст це пролунало як відоме галілеївське «Вона крутиться!» — Ми зробимо кілька сортів. «Подвійне», «Потрійне», «Почетверинне»… Нехитрі назви, але як у точку!
— А якщо розвинути технологію?..
— На сучасному етапі науки з цим можуть виникнути складнощі. І засобів на ресерчінг — а вони потрібні немаленькі! — поки що немає… Можливо, потім щось зробимо, але поки продукція буде виходити обмежено. Машина часу з проекту «Двічі в одну ріку» може переносити тільки рідини і тільки на незначну відстань.
Олександр дивився в зал, чекаючи на наступне запитання, але всі мовчали і якось мило посміхалися.
«Перемога», зрозумів він, і теж посміхнувся.
Потім роздав дослідні зразки і занурився в дружню атмосферу прихильників пива. І, зрозуміло, в пиво.
Олександр перетнув поріг представницького бару на самоті. Озирнувся і не побачив за спиною нікого, за винятком власного відображення в дзеркальному склі металопластикових дверей. Але у руці віддзеркалення не було дослідного зразка. Стоп… Дослідного зразка чого? Пам’ять мовчала. Але чомусь здавалося, що дослідний зразок може вільно вміститися в руці, він, власне, створений для того, щоб займати це почесне місце…
І навіщо він обернувся? На когось чекав? Адже він прийшов до бару не один, а з кимось… І почував себе так розкуто, немовби ці «хтось» були не просто друзями-співробітниками, а, щонайменше, кабінетом директорів… Маячня.
Добре хоч не кабінетом міністрів, це б уже змахувало не на легке божевілля, а на серйозну параною…
Він відвернувся від дверей і прокрокував до шинквасу.
— Здоров, Шукшин, — привітався бармен. — Щось на тобі лиця немає. Нашого налити?
— Зачекай… — відгукнувся Олександр, почуваючись дезорієнтованим.
— Як скажеш, — знизав плечима бармен і повернувся до натирання келихів.
Олександр відчув легке крутіння в голові і, щоб не впасти, схопився за край стійки.
— Погода, — поспівчував бузковий піджак, з яким Олександр, без сумніву, раніш зіштовхувався в заводській їдальні.
«Погода», — подумки повторив менеджер. Гірко. І тільки зараз зрозумів, що невизначений знайомий говорив не про загальний душевний стан оточуючих, а про метеорологічний прогноз, трансльований по ящику, що висів над шинквасом. Утім, ящиком цей телевізор можна була назвати з великою натяжкою, він швидше скидався на екранований піддон, новенький і широкоекранний.
Дикторка в строгому костюмі мовила:
— Повне місячне затемнення сьогодні, 16 лютого, найкраще буде видно у Харківській і Донецькій областях. Однак і в інших районах країни можна буде спостерігати рідкісне астрономічне явище, у проміжку між дев’ятою і десятою годинами вечора…
— Затемнення подивимося, — зрадів піджак. — Добре, пиво ще надовго вистачить…
Олександр напружився.
Професійним поглядом він вихопив таку ж марку пива, яку поглинав колега. Навіть товстенькі пальці останнього, що закрили частину картинки, не перешкодили йому прочитати ім’я злісного конкурента.
«Хайнікен Неверенд».
По тілу пробіг холодок. Не тільки через неприкрите зрадництво отут, у представницькому барі. Було в цьому «Неверенд» щось загадкове…
Відштовхнувшись від шинквасу, Олександр неквапливо пройшов до заклеєних барвистими рекламними етикетками холодильників.