— Стратегічні запаси пропиваємо? — спробував віджартуватись Рой.
Едик серйозно кивнув:
— Ти поки телеграфуй до центру. Розкажи, так, мовляв, і так, робота чекає серйозна. Живих нікого не залишилося.
Швидка тінь лише на мить блимнула, розрізавши вагон на дві частини і зникла, розчинилася в інших тінях, неживих і нерухомих.
Рой цього не помітив, він захоплено тицяв у клавіші радіотелефону, намагаючись зв’язатися з містом.
— Краще скажи… — прошепотів Едик піднімаючись, — щоб вони заварили вихід і сюди не сунулися…
Рой завмер із трубкою у руці.
Вигляду нього був досить жалюгідний.
Тіней стало вже набагато більше, і він їх побачив.
Люди, які щойно суцільним килимом устеляли підлогу вагону, піднімалися на ноги і з надзвичайною спритністю атакували їх.
Майже відразу не пощастило Сергієві — хлопчину миттєво накрила купа одноманітно блідих тіл із надзвичайно живими очима.
Ібрагім ще якийсь час відстрілювався, а коли зрозумів, що шансів нема, запхав дуло пістолета до рота і вистрілив.
Його схопили за ноги й відтягли до глибини вагона. Едику примарилось, що він чує плямкання. Хоча навряд чи — відстань була занадто велика.
Едик з Роєм стояли спиною до спини поруч із ящиком і вицілювали сірі тіні, що кружляли навколо у божевільному танку, але жодного разу не влучили — вампіри не збиралися лізти напролом, наче у якому-небудь стародавньому фільмі жахів.
— Гей! — крикнув хтось із блідошкірих. — Здавайтеся по-доброму! Ваш друг уже з нами!
Спочатку було тихо…
— Хлопці, це чудово! — крикнув Сергій, який, утім, не спішив виходити на світло. — Забудьте про те, що вам говорили раніше! Все це туфта! Я… я ніколи не почував себе так добре, так легко, так вільно… адже ви так само можете зробитися невмирущими, хлопці!
Куля верескливо ковзнула по металу і «пішла» кудись у морок. Рой тремтячою рукою вставив у гвинтівку новий магазин.
— Хлопці, ми легко можемо повернути цю кулю! — весело промовив Сергій. — Але ми хочемо дати вам шанс! Едику, Рою, нащо повторювати долю Ібрагіма? Ідіть до нас…
— Я хочу бачити свою дочку, — тихо, дуже тихо вимовив Едик.
Але вампіри його почули.
3. Інга
Це сталося тиждень тому.
Пізніше він скаже товаришам, що відчув щось лиховісне, моторошно неправильне, коли ключ сухо клацнув у замку, і двері з легким скрипом відчинилися.
Насправді було не так. Того вечора йому було добре, надзвичайно добре, такого не траплялося вже кілька років по смерті дружини. Сьогодні на роботі він раптом зрозумів, що у житті ще не все втрачено. У нього є сім’я і чудова донька.
Едик увійшов до вітальні, стягнув з ніг черевики і тільки тоді крикнув:
— Інго! Я вдома!
Квартира озвалася тишею і клацанням стародавнього годинника. Однак, це не було тишею порожньої кімнати. Едик відчував, що у квартирі хтось є.
Він замовк, прислухався, розгублено погладжуючи праву кишеню штанів, у якій тримав годинника, подарованого дружиною у день весілля. Нечутно крокуючи, пройшов по коридору, зазирнув до зали. Пішов далі, до ванної кімнати.
На підлозі перед міцними дубовими дверима валялася грубенька книжечка у дешевій обкладинці зі шкірозамінника — альбом з фотографіями.
І тільки зараз Едик відчув, що сталося щось моторошно неправильне, лиховісне…
Рухаючись автоматично, він підняв фотоальбом з підлоги і постукав у двері ванни.
— Облиш мене… — тихо відповіла Інга.
— Донечко, мила… — прошепотів він. — Відкрий…
— Не намагайся виламати двері, — сказала вона. — У мене твій ніж, батьку…
— Я… — почав було Едик, але замовк, не в змозі вимовити хоч що-небудь.
— Я знала, що у тебе є альбом, у якому зберігаються ваші з матір’ю фотографії, — прошепотіла Інга. — Я бачила ці фотографії — весілля, моє народження, ваші щасливі посмішки… Господи, як я тоді любила тебе, тату… за те, що після матері в тебе не було жодної жінки… за те, що ти продовжував кохати її… Я і не підозрювала, що є ще один альбом.
— Але…
— Чому ти не сказав мені, від чого вона померла? — запитала Інга.
Едик безсило прихилився холодним чолом до одвірка.
— Відкрий першу сторінку альбома, татку.
Він не відкрив її — він і так чудово знав, що там буде.
Сирий каземат, решітка з товстих залізних прутів, бліда дівчина у синьому, вицвілому вечірньому платті. І лише очі — яскраво зелені, без чорних цяток, що, взагалі, не характерно для вампірів.