— Лера дуже боялася смерті, — тихо сказав Едик. — Тому вона сама підставила шию під укус. Бог свідок, я не хотів цього…
— Перегорни сторінку, тату…
Тут були дві великі некольорові фотографії, знімав близький друг Едика, Рой. Він же проявляв плівку й друкував знімки. Едик нізащо не наважився б довірити це приватній фотомайстерні.
Підвал. Зв’язана по руках і ногах дівчина, яка нерухомо лежить на брудній підлозі. Поруч — упаковка пива. Улюбленого пива Едика — «Оболоні».
На іншій фотографії диспозиція ледве змінилася. У кадрі з’явився Едик з пляшкою напоготові.
— Я завжди вважала тебе простим менеджером пивоварної компанії, — тихенько засміялася Інга. — Але звідки у простого менеджера візьмуться такі пристрасті? І знання — навички професійного вбивці.
Він змовчав.
— Ще раз перегорни сторінку… — знову попрохала Інга.
— Досить! — владно наказав Едик і кинув фотоальбом на підлогу. — Вона сама зробила свій вибір, Інго.
— Вона хотіла жити, тату…
— Вона хотіла вкусити тебе!
— Яка тепер різниця… прощавай, батьку…
І тоді Едик урізався плечем у двері, з м’ясом вириваючи клямку з одвірка.
Того дня йому вдалося врятувати доччине життя.
Вона ввійшла у коло світла обережною котячою ходою, готова при найменшій небезпеці вдатися до втечі.
— Привіт, Інго, — привітався Едик.
— Здрастуй, татку, — посміхнулася дівчинка, оголивши гострі, білі зуби.
— Ти все-таки наклала на себе руки, — тихо вимовив Едик.
— Ні, тату, відтепер я набагато живіша від тебе, — майже ласкаво відповіла дівчина, погладжуючи невидимі порізи на лівому зап’ясті. — І зараз… зараз ніч, і я тебе пам’ятаю. Правда, чудово?
— Живіша від мене? — він раптом болісно засміявся, зриваючись на хрипкий кашель. — Адже у тебе відтепер ніколи не буде дітей, Інго…
— У тебе були… — посміхнулася вона. — Ти був щасливий?
— Так, — кивнув Едик.
Вона промовчала, продовжуючи з розумінням посміхатися.
— Едику, збоку трохи вампірів повзе, — прошепотів Рой. — Скажи своєму дівчиськові, щоб вони забиралися, інакше ніяких переговорів не буде…
— Пробач, Рою, — сказав Едик.
Хлопець, немов німий клоун, підстрибнув на місці і почав завалюватися навзнак — у його грудях зяяла величезна кривава рана.
Гвинтівка була гарячою, пахло розпеченим металом і смаленою плоттю — Рой відкинув зброю.
Інга насупилась і подивилася на нього.
— Я хочу, щоб це зробила ти, — попросив Едик.
Його дочка охоче оголила ікла.
Світ змінився майже миттєво.
Залишилося тільки два відчуття: легкий, майже непомітний голод і спокій.
Майже світовий спокій, який, кажуть, зазвичай спадає на відомих філософів, котрі все життя тільки те і робили, що шукали сенс життя.
Його ж спокій, утім, був пов’язаний трохи з іншим — Едик знав, що відтепер ніколи не вмре.
І саме це найбільше злякало його людське «Я», що не встигло ще повністю розчинитися у новій сутності.
Едик зробив крок назад, з жахом дивлячись на сірі обличчя, яка з’являлися з темряви — Сергій, його дочка, дядечко, дуже схожий на недавнього інтелігента… Усі вони бадьоро посміхалися Едику.
— Ну як, тату? — запитала Інга.
— Це чудово, — повторив Едик слова доньки, спостерігаючи, як знебарвлюється його шкіра.
Він подивився в очі своєї дівчинки і не побачив відображення.
— І це жахливо, — сказав Едик хрипко — його зв’язки мінялися, у горлі щипало — організм перебудовувався остаточно.
Інга завмерла здивована:
— Але чому?
— Адже я пішов на це лише для того, щоб страждати, — тихо відповів Едик, вдихаючи хвилюючий аромат крові Роя. — Щоб зрозуміти, як страждала вона… моя… Лерочка… А це… це занадто добре.
Погляд Едика впав на так і не відкорковану пляшку пива «Оболонь».
— Моє улюблене, — сказав він, піднімаючи крижану пляшку.
Вампіри відсахнулися, тільки Інга залишилася на місці з жахом спостерігала за батьком.
На диво смачне й живе пиво змило в стравохід пилюку сьогоднішнього дня і приємною прохолодою шубовснуло у шлунок, який іще не був проти таких напоїв.
За пивом у шлунок полилася шипляча, немов погашена оцтом сода, кров, розплавлені, начебто пластилінові, зуби і залишки пива.
На якусь мить Едик відчув себе вільним, вільним від усього цього проклятого світу.
А потім навіть відчуття розчинилися в напої, звареному з хмелю й солоду.
4. Фінал
— Татку… Я люблю тебе, татусю…