Я й сам не розумів, чого ми сподіваємося. Якби навіть сильфа Брю дістала пива — що по тому? Кепські справи — Озі, мабуть, таки помре, почнуть розслідування, а чи багато втіхи у тому, що разом зі мною постраждає родич, та ще цей бідолаха спадкоємець, ох, Озька, Озька…
Тонкий дзвін змусив мене отямитися. Наче хтось сміявся по всіх кутках келії водночас. Веселі блискітки сновигали по столу, по залишках мієлозавруса, спалахнули склянистим блиском у оці Озипринша.
— Брю?
Сільфа знов захихотіла.
— Пиво є?
Щось зашипіло, забурчало. Сирота тицьнув мене під ребра, звівшись у стійку, достоту по-собачому. Звідкілясь з-під темного невидимого склепіння пролився і вдарив у підлогу такий самий майже невидимий у темряві струмінь.
— Келиха! — страшним голосом скрикнув Гарута. — Вона в біса п’яна, зараз все розіллє!
Я кинувся до столу, схопив перше, що втрапило під руку, і то вчасно. Струмінь скінчився за кілька секунд, але я мав повну вмивальну миску чудової рідини. Сирота Ельдар ахнув і повалився обличчям у те, що було розлите на підлозі. Сільфа ще раз пирснула, тренькнуло скло, щось із брязкотом покотилося. Пепе вилаявся і засвітив сферу малої потужності.
— Сюди постав. Деца є, гадаю…
Я кивнув, бо від збудження не міг навіть говорити. Гарута зняв усі персні, браслета та золотий ланцюг Мерлінівського стипендіата, тричі плюнув на ангела-охоронця і розпочав лікування. Щодо загадкової дії — я вирішив за краще навіть не заїкатися про це. Світанок от-от настане. Треба хоча б спробувати…
— Оселедець?
— Що?
— Кажу, оселедець де, бодай ти розпух! Ага, ось є… Ну так. Світло?
— Яке?
— От дав біс помічника… Несонячний вогонь? Ліхтарик маєш?
— А ти хіба ні?
Гарута вишкірився так, що я сахнувся і почав навпомацки шукати ліхтарик у тумбочці. Нічого не траплялося під руку добрих двадцять секунд, тож я відчував, що мене зараз буде проклято навіки, аж ось…
— На… тримай…
— Та вже ж… Помічник чародія з тебе ніякий.
Пепе склав усе докупи, тепер проводив ліхтариком. Розтерті разом оселедець, кіндзадза та борзоподи смерділи невимовно бридко, я навіть пожалів Озипринша, абищо там мало бути у комбінації з пивом… Пепе виміряв у першу-ліпшу склянку приблизно децу пива і… замислився. Я з острахом слідкував за виразом його обличчя. Сумнів — страшне діло! Будь-якої миті Пепе міг усе відкинути, адже шанси були вочевидь занизькі, а з кастамирським закляттям жартувати не варто. Я про такі випадки чув, а зараз міг і побачити на власні очі.
Але Пепе таки зважився на ризик. Я почув, як він стиха промовляє закляття. Бачив його похмурий профіль. Відчував у обрисі вуст та насуплених бровах недобрі передчуття, що гнітили його душу, але… «І децу пива…»
— Оболонь!
Пепе ледве не вронив суміш.
— Що таке?
Ми обоє втупилися у Сервесера-молодшого. У того на обличчі сльози змішалися з пивом; абсолютно щасливий, він простягав до нас долоню, на якій зблиснула зеленим якась маленька штучка. Очі спадкоємця сяяли дивним вогнем.
— Тут знайшов, на підлозі! Наше пиво, — з невимовною ніжністю проказав він. — Наше пиво, «Оболонь», ось знак!
Я узяв шматочок металу — то була кришечка від пляшки. На ній витонченими візерунками було намальовано складний герб із написом довкола: «Оболонь».
— Пепе! — скрикнув я, почуваючись найрозумнішим з людей, — Пепе, адже це не дієслово! Це, власне, є пиво!
Але то було вже зайве — Пепе щосили змагався з Озиприншем. Клятий дідуган, який лежав досі чи не замертво, мабуть, вирішив, що його намагаються отруїти, не чекаючи, доки прийде остання година. Він пручався, як гадюка, пускав слину, кашляв, але ми таки запхнули ліки йому у пельку. Перший ковток пива влили з ложечки.
Що тут почалося!
Озі ламало в корчах, плющило, зав’язувало у неможливі вузли і знову відпускало, але, зрештою, все скінчилося добре. Йому повернуто було юний вік, а разом з тим — невиправну схильність до безглуздих пригод, у чому всі ми невдовзі переконалися, і від чого Озі ще не раз страждав сам.
Я щасливо здихався небезпеки бути звільненим за пособництво, до того ж магістр Оглоблішвілі запросив мене у «Нотатки Божевільного» — художником по машкарах.
Сирота Сервесер зробив у кришечці дірку і носив її на грудях як оберіг.