«“Судите яким судом, і вас тим засудять”, —
Рік вустами вишній Бог своїми, й так буде.
Коли судяться судом простим і смиренним,
Уподібнюють такий судам божественним.
Бо й людський суд Божим є; як Бог буква судить,
Всім потрібно так судить, суддя ж хай не будить.
Усім владам та судам є образ — Спаситель,
Як Бог судить, так усяк хай судить властитель…
Суддям треба так земним достойно творити,
Мірою звірять діла, на лиця не зріти,
Щоб злохитрям не була ображена правда,
Щоб раділа на суді у нас милість завжди»[168].
Перший у Російській імперії професор права, виходець з України Семен Юхимович Десницький (1740–1789) під впливом трактату Монтеск’є «Про дух законів» уклав і надіслав імператриці Катерині II «Подання про заснування законодавчої, судової і карної влади в Російській імперії» (1768). У цій праці він говорить не стільки про поділ влади, скільки про відокремлення один від одного органів, що здійснюють законодавчі, судові й деякі адміністративні функції. Концепція Десницького передбачає, зокрема, самостійність, незалежність суддів від волі монарха, що є першим у російськомовній літературі формулюванням принципів незалежності та незмінюваності суддів. Високий рівень суддівського професіоналізму має підтримуватися шляхом застосування освітнього цензу. Суддею, за визначенням правознавця, може стати тільки той, хто склав іспит перед професорами юридичного факультету, а потім перед колегією адвокатів. Після успішного складення іспитів кандидат у судді повинен був не менше п’яти років практикувати як адвокат. Серед наук, які зобов’язаний вивчити майбутній суддя, автор виділяє історію, різні європейські мови, у тому числі латину — «…щоб за допомогою цих міг читати різні системи законів і тим би міг збільшити своє знання й мистецтво у справах судових»[169]. Десницький обґрунтовує необхідність впровадження суду присяжних, суворого судового контролю за діяльністю виконавчої (карної) влади, закріплення в законодавстві принципів гласності, безперервності судового процесу, його письмової фіксації. Гарантіями незалежності, неупередженості суддів є їх довічна незмінюваність, гідне матеріальне забезпечення. Серед важливих чинників ефективності суддівської діяльності вчений називає обов’язковість вивчення суддями судової практики. У разі відсутності норми закону Десницький передбачає здійснення правосуддя в цивільних справах за принципами «совісті й справедливості»[170]. Зазначимо, що більш раннього російськомовного згадування про суддівський розсуд нами в першоджерелах не знайдено.
Відомо, що однією з найпослідовніших буржуазних реформ 60-70-х років XIX ст. у Російській імперії була судова реформа 1864 р. Нею були запроваджені принципово нові засади суддівської діяльності. Проведення реформи оформлено судовими статутами про заснування судових установ, про кримінальне та цивільне судочинство, про покарання, які накладалися мировими суддями. Відповідно до цих статутів було утворено загальний і формально рівний для всіх суд: суди загальної юстиції (окружний суд — судова палата — Сенат) і суди мирової юстиції (одноособовий дільничний мировий суддя — повітовий з’їзд мирових суддів — Сенат). Був запроваджений інститут присяжних засідателів. Судова реформа проголосила низку формальних принципів суддівської діяльності: виборність, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність, усність, тощо.
Одним з цінних результатів цієї реформи є значний розвиток правничої думки, зокрема опрацювання ідей правосуддя. У роботах правознавців XIX — початку XX ст. привертає увагу гуманістична спрямованість вирішення питань про засади й значущість судової діяльності. Так, відомий теоретик права та цивіліст Гаврила Феліксович Шершеневич (1863–1912) у своїй праці «Загальна теорія права» (1910-12) справедливо відзначає: «Ми відчули б себе дуже неспокійно, якби одного чудового ранку нам сказали, що правосуддя скасовується… Деморалізація суддів, падіння самостійності судів викликає в нас… почуття занепокоєння… До такого ступеня ідея правосуддя пов’язується в нашому уявленні із суспільним благоустроєм»[171].
171
Шершеневич Г. Ф. Общая теория права: Учеб. пособие: В 2 т. — М., 1995. — Т. 1. — С. 208.