Таким чином, суддю з одного боку обмежують загальні цілі держави, а з іншого — «загальні принципи творення права та внутрішні прикмети, які повинно мати право»[187]. З цього можна зробити важливий висновок про дві передумови суддівської діяльності, які можуть і суперечити одна одній — легальність (законність) і правність (підлеглість праву). Цієї суперечності не буде тільки за умови існування виключно правових законів. За цих умов Дністрянський надає судді великих можливостей («творчу функцію судді»), «Він може… вийти навіть поза існуючі правні норми суспільних зв’язків…зберегти такі соціально-етичні норми, які починають щойно творитися…», і навіть прийняти рішення на основі цілком нових норм, але виключно за умов їх відповідності цілям держави і права. Ці норми Дністрянський визначає як «природні основи права»[188], які після їх застосування суддею стають новими нормами держави.
Таким чином, в історії правничої думки від XVII–XVI ст. до Р. X. аж до наших часів простежується наступність ідей про правосуддя, судову владу, їхні визначальні функції та принципи їх здійснення, суспільно корисний характер суддівської діяльності, проглядається якісний розвиток ідей про світську природу правосуддя, спочатку суто функціональну, а пізніше й організаційно-правову відокремленість цієї діяльності від діяльності інших владних інститутів держави. У працях видатних мислителів і документальних джерелах різних часів виявляються значущість правосуддя для суспільного розвитку та розв’язання суспільних конфліктів, необхідність його легалізації й легітимації, здійснення правосуддя на засадах професійності та узгодженості з правом.
Оскільки незалежна й високопрофесійна діяльність із здійснення правосуддя є обов’язковою умовою побудови демократичного суспільства та правової державності, її демократичні принципи необхідно відновлювати, причому з урахуванням багатовікового історичного досвіду. Саме судова влада та її безпосередні носії здатні переконати Українську державу відмовитися від права сили й повірити в силу права. Інакше, як пророкував філософ В. С. Соловйов, держава «ніколи не може мати міцного успіху в жодних справах своїх, ані зовнішніх, ані внутрішніх»[189].
3. ПРАВОСУДДЯ ЯК СПРАВЕДЛИВЕ СУДОЧИНСТВО
С. П. Погребняк
3.1. Справедливість як юридична категорія
Як відомо, визнання нерозривного зв’язку права і справедливості є складовою європейської правової традиції, починаючи ще з античних часів. Доволі часто справедливість визначається як ідея права. На думку глосаторів, право породжене справедливістю, як матір’ю, оскільки справедливість передувала праву — Est autem ius a iustitia, sicut a matre sua, ergo prius fuit iustitia quam ius (Глоса 1.1 pr. D. l.l)[190]. У найзагальнішому вигляді право можна визначити як інституційний механізм реалізації та практичного адміністрування справедливості, яка щоразу підлягає конкретизації[191].
Не менш відомим є зв’язок ідеї справедливості із судочинством. Ще Мойсей звертався до суддів з такими настановами: «І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте…»[192]. На думку Арістотеля, «йти до суду — значить звертатися до справедливості, оскільки суддя прагне бути ніби уособленою справедливістю; до того ж люди шукають неупередженого суддю…»[193]. За влучним висловом О. Гьофе, судочинство є інновацією в галузі справедливості, яка має справжнє всесвітньоісторичне значення[194].
Природно, що ідея справедливості звучить також у сучасному законодавстві, що стосується судової діяльності. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 1 ЦПК України, одним із завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Досягнення справедливості є також завданням кримінального судочинства: воно має забезпечити, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України). Окремо можна згадати Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджену Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006[195], метою якої є забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд[196].
191
Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії: Пер. з нім. — К, 2006. — С. 366.
193
Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч.: В 4-х т.: Пер. с древнегреч. — М., 1983. — Т. 4. — С. 153.
196
Концепція пов’язує право на справедливий судовий розгляд із забезпеченням доступності правосуддя, справедливої судової процедури, незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів, юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень, ефективності судового захисту та ін.