3. Мень А. Ветхозаветные пророки. – Л.: Библиотека «Звезды» и издательства «Советский списатель», 1991. – С. 19.
4. Смирнов И. Роман тайн и «Доктор Живаго». – М.: Новое литературное обозрение, 1996. – С. 19.
________________________
«Письменником бути, та ще в наші часи – це щось більше, ніж пером водити по папері. Це – покликання Боже».
(Л. Мосендз)
«Бо є в тих книжках щось, що притягає. – Це пульсування крові, пульсування живе, нерівне, але щире. В тому пульсуванні – жива людина, що пише до живих людей. Це – книжки, що вийшли з крові, і тому це – червоні книжки».
(Ю. Липа)
«Сі новели – це міцний протест нової людини проти дриглястих душ, проти так званої "культури вівце-людей", що дає себе так легко нищити всякому брутальному чоботові».
(З рецензії на збірку Л. Мосендза «Людина покірна»)
«Тут почуваємо немов стихійний подув життя; видно, що письменник багато із того, що описує, сам пережив…»
(С. Гординський про «Нотатник» Ю. Липи)
«Сумлінність, з котрою автор підійшов до свого завдання, його любовне, сказали б ми, відношення до нашої минувшини, вміння вжитися в неї – все змушує сподіватись, що він не обмежиться цією першою спробою на полі історичного роману».
(З рецензії на роман Ю. Липи «Козаки в Московії»)
___________________________
Юрій Липа
(1900-1944)
Юрій Липа (cин І. Липи) – український письменник, публіцист, лікар, історіософ, громадський діяч, учасник національно-визвольної боротьби 1917-1920 pp. Народився у 1900 р., здобув середню освіту і розпочав літературну діяльність у Одесі (1917). 1918 -1919 рр. вивчав право у Новоросійському університеті (Одеса). У 1920 p. емігрував до Польщі, закінчив медичний факультет Познанського університету (1929), згодом – школу військових лікарів у Варшаві (1931). Очолював літературне об’єднання українських письменників «Танк» (1929).
У 1943 р. повернувся в Галичину, працював лікарем у Яворові. Розстріляний НКВД у с. Бунів Львівської області (1944). Автор поетичних збірок «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), історичного роману «Козаки в Московії» (1935), трьох книг оповідань під загальною назвою «Нотатник» (1936-1937), праць «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943).
ЛІТЕРАТУРА
Гавриїл Приступко, керманич белетристичного відділу української газети, ішов з редакції додому.
Се була осінь 1917 — день був яскравий і прозорчастий, свіжий.
Приступко минав безлюдні вулиці швидким кроком і не ставав, тільки звільняв ходу, дивлячися на небо, коли там у синяві розпукувалися, мов вовна бавовняника, білі кучеряві дими шрапнелів.
Стрілянина все ряснішала. Зударилися дві сили, але відламки шрапнелі били по всіх; що прищулили вуха і сховались.
По дорозі додому Приступко мав минати комендантуру міста, але, хоч продовжував тим собі значно дорогу, обережно обійшов її бічними вулицями, де доми були нижчі і сумирніші, ніж п’ятиповерхові всередині міста.
Журналіст подумав, що коло комендатури, можливо, ще стоять юрби жовнірів, що неохоче шикуються в лави, машинально перевіряючи зброю. Є там також молоді прапорщики, що дзвінко кричать, стараючися не згубитися в юрбі; кулеметчики, що тягнуть на спинах кулемети. Є там також і спокійні хорунжі, що розвивають великі жовтоблакитні прапори на новесеньких соснових держалнах. А за цим усім слідкують очі з сусідніх вікон, де шиби повибивані де-не-де від вибухів. А до сього осередку з сірими невиспаними штабівцями дзвонять жадібно телефони за наказом, що його чекають, розкидані по великому місті, уперті «відділи» українського війська.
Дуже можливим було, що довкола суворого будинку комендатури билися, що слів не було чути, що будинок сей і сусідні зяяли пробоями і що кулемети, як злі пси, не давали обкрадати Націю.
Приступко був старшою людиною, що пережив багато, і тепер він, виконавши свої обов’язки в редакції, поспішав додому на обід і почував себе голодним і змученим.
Приступко станув.
На вулиці під високим і дуже довгим камінним парканом, що огороджував якусь фабрику, лежав забитий, як немовля, підібгавши руки і ноги. Він був убраний досить добре. Лиця не було видко. Вапняк паркана був покопирсаний частими кулями, і, може, кілька плям на шиї нерухомого були плямами крові. Се був розстріляний.