Складність у застосуванні рішень ЄСПЛ для мене у тому, що, по-перше, — це величезний масив судової практики, яка постійно змінюється. Європейський суд приймає багато рішень, і дуже складно відшукати серед них ті справи, які найбільше підходять за своєю фабулою до тієї суперечки, яка перебуває у провадженні. Виходячи із цих моментів, ми намагаємось переважно, якщо і застосовувати практику, то обираємо здебільшого ті рішення, які були прийняті стосовно України. Оскільки ми розуміємо, що специфіка правових систем різних країн може істотно відрізнятися, тому застосовувати ті підходи, що були проголошені щодо інших держав, не завжди доречно при вирішенні справ, які перебувають у провадженні у нас.
Сторони процесу у нашому суді не дуже часто посилаються на практику ЄСПЛ. Здебільшого це стосується справ, предметом яких є оскарження рішень з приводу дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Щодо них є перелік конкретних рішень ЄСПЛ, вони загальновідомі, тому і сторона на них посилається і суд їх використовує. Зокрема тут йдеться про справу «Іванов проти України», що стосується соціальних виплат, коли орган державної влади посилається на те, що має недостатнє бюджетне фінансування. У цих категоріях справ сторони досить часто посилаються на практику ЄСПЛ, і відповідно, суд її застосовує. У будь-якому разі суд не може ігнорувати посилання сторони процесу на прецедент ЄСПЛ, навіть якщо воно є не зовсім доречним, ми маємо мотивувати, чому саме.
Апеляційний суд Хмельницької області
Суддя Сергій Бережний: «Україна зобов’язана утримуватися від свавільних дій»
Держава Україна, як цілісне та комплексне утворення зобов’язана утримуватися від свавільних дій, забезпечуючи неухильне дотримання принципу публічного права, «органи державної влади зобов’язані діяти лише у спосіб, передбачений законом», а межі дискреційних повноважень органів влади мають бути чітко окреслені межами закону, як матеріального, так і процесуального. Такий доктринальний підхід є фундаментальним з точки зору дотримання прав людини, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та судовою практикою Європейського суду з прав людини.
За влучним виразом Джеремі МакБрайда: «Розуміння механізмів тлумачення та застосування норм Конвенції ЄСПЛ в конкретних випадках може слугувати дороговказом національним судам при тлумаченні та застосуванні процесуального законодавства, забезпечуючи тим самим дотримання загалом вимог статті 1 Конвенції, яка гарантує забезпечення державами визначених у ній прав і свобод».
Прикладом застосування практики ЄСПЛ може бути судове рішення Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справах апеляційного суду Хмельницького області, ухвалене 13 березня 2015 року. Адвокат подав апеляцію в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Хмельницького міськрайонного суду від 19 грудня 2014 року. В ході розгляду з'ясувалося, що ОСОБА_5 під вигаданим прізвищем здійснювала оперативну закупку наркотичних засобів. З метою викликати прихильність до себе ОСОБА_2 та виконати доручення правоохоронних органів, ОСОБА_5 перед зустріччю придбав за кошти міліції алкогольні напої, цигарки, торт, які в подальшому передав обвинуваченій. Під час цієї зустрічі ОСОБА_5 також вжив ін'єкційно наркотичні засоби.
З огляду на явно провокативний характер дій правоохоронних органів, а також із врахуванням рішення Європейського суду з прав людини «Делькур проти Бельгії», в якому зазначено — «Хоча зростання рівня злочинності й потребує адекватного реагування, право на справедливий судовий розгляд справи, зокрема на належне здійснення правосуддя, поширюється на всіх осіб незалежно від тяжкості вчинених ними злочинів. Гарантування права на справедливе здійснення правосуддя є однією з правових основ демократичного суспільства, ігнорування цього права не може виправдати поставлену мету», колегія суддів вважає, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
На нашу думку,
великий недолік українського правосуддя, який треба усувати, це зведення нанівець ролі Верховного Суду України.
Вірно кажуть, що все пізнається у порівнянні. Раніше, ми мали ідеальну вищу судову інстанцію. Загальний судовий нагляд, який здійснював Верховний Суд давав змогу відправляти правосуддя не тільки якісно, а й однаково по всій державі. Верховний Суд був судом першої інстанції, якщо йшлося про особливо резонансні справи, касаційною інстанцією, а також інстанцією з розгляду справ за нововиявленими обставинами.