Суд встановив, що застосування сили до заявників було непропорційним і склало нелюдське і принижуюче гідність поводження; було проведено неефективне розслідування скарги заявників на жорстоке поводження; національні судові органи ніяк не відреагували на аргументи першого заявника, що форма проведення освідування не відповідала встановленим медичним рекомендаціям, тому виставлення діагнозу заявникові не відповідало закону; відсутність першого заявника на судовому слуханні в апеляційній інстанції є порушенням принципу рівності сторін.
Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.
Суд визнав порушення статті 3, статті 6 § 1, статті 8 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням:
стаття 29 Конституції України 1996 року, статті 4, 27, 215 Кримінально процесуального кодексу України 1960 року, статті 3, 11, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Основні тези:
«Суд повторює, що, коли особа подає обґрунтовану скаргу, що воно піддалося серйозному жорстокого поводження з боку державних органів на порушення статті 3, це положення в поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції побічно вимагає проведення ефективного офіційного розслідування» (§ 71)
«Кожен має право на повагу до його приватного … життя …не допускається втручання з боку публічних властей у здійснення цього права, за винятком випадку, коли таке втручання передбачено законом і необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та громадського порядку, економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб» (§ 77)
«Суд вже визнавав раніше в різних контекстах, що поняття приватного життя включає в себе фізичну і психологічну цілісність людини, і що психічне здоров’я є важливою частиною приватного життя» (§ 82)
«Суд повторює, що принцип рівності сторін — в сенсі «справедливого балансу» між сторонами — вимагає, щоб кожна зі сторін мала розумну можливість представити свою справу в умовах, що не ставлять її в явно невигідне становище по відношенню до своїх опонентів. Цей принцип позбавляється будь-якого сенсу, якщо одна із сторін у справі ще не повідомлена про слухання, щоб мати можливість скористатися передбаченим національним законодавством правом брати участь у розгляді» (§ 99)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–105478
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1311665367
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2012 року, судді: Кульбаба В. М., Швець В. А. та Франтовська Т.І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23669957
Теза із рішення: «Засуджений ОСОБА_5 своєчасно та у законний спосіб заявив про своє бажання бути присутнім під час апеляційного розгляду його справи, але з причин, що не залежали від нього не зміг скористатися таким своїм правом, що є складовою загального права на захист. При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку про те, що у даному випадку мало місце порушення вимог статті 63 та ст.129 Конституції України, п. п. 1, 3 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 16–1 КПК України, якими гарантується принцип рівності сторін в судовому процесі та право на захист, адже засуджений був позбавлений можливості безпосередньо переконати суд в обґрунтованості своїх доводів та обраної ним захисної позиції. Такий висновок кореспондується із практикою Європейського суду з прав людини (справа «Федоров та Федорова проти України»)…»
2) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2012 року, судді: Шилова Т. С., Матієк Т. В. та Марчук Н. О.