Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26425254
Теза із рішення: «…Під час нового апеляційного розгляду суду слід усунути вказані порушення, перевірити доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, вирішити його клопотання про забезпечення його явки до суду апеляційної інстанції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі № 1–10/2012 за зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу), Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477–1V, положень п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоров і Федорова проти України» (п. 6 рішення від 07 липня 2011 року) і постановити законне та обґрунтоване судове рішення…»
3) рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, справа № 876/15692/13, судді: Довгополов О. М., Гудима Л. Я. та Святецький В. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37639807
Теза із рішення: «…На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно визнав вказані нею причини неможливості прибуття в судове засідання 21 листопада 2013 року неповажними, оскільки її дочка ОСОБА_3 є інвалідом першої групи з дитинства, в зв’язку з чим потребує постійного догляду і вона сама надає за необхідності медичну допомогу дочці, оскільки має медичну освіту. Крім того, Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Федоров і Федорова проти України» та «Маруценко проти України» наголошував на необхідності забезпечення права на ефективний юридичний захист, зокрема, розгляд справи за участю особи та отримання нею правової допомоги. Також позивач зазначає, що в зв'язку з важким матеріальним станом вона не має можливості залучити іншого представника і, крім того, ОСОБА_2 є єдиним її представником в даній справі, який обізнаний з усіма обставинами справи. Її представник ОСОБА_2 також не зміг прибути в судове засідання 21 листопада 2013 року з поважних причин, оскільки в цей день брав участь у кримінальній справі у Кам’янка-Бузькому районному суді Львівської області. При цьому про дату, час і місце судового засідання він був повідомлений під розписку, а повістку з відміткою про перебування в суді отримав після закінчення судового засідання, копію якої долучено до апеляційної скарги. Також суд не був позбавлений можливості перевірити інформацію, зазначену представником у клопотанні про відкладення розгляду справи на сторінці Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області на офіційному веб-порталі «Судова влада» в розділі «Список справ, призначених до розгляду…»
4) рішення Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року, справа № 361/744/14-ц, судді: Даценко Л. М., Савченко С.І. та Білокінь О. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40771501
Теза із рішення: «…Дані обставини також викладені в рішеннях Європейського суду з прав людини по справі «Федоров і Федорова проти України» від 7 липня 2011 року та «Ракевич проти Росії» від 28 жовтня 2003 року, в яких зазначено, що психічне здоров'я є важливою частиною приватного життя особи, втручання в яке суперечить принципам статті 8 Конвенції…»
Юрій Волков проти України, № 45872/06, 19 грудня 2013 року
Фактичні обставини справи: 6 грудня 2003 року працівники міліції привезли заявника з лікарні міста Миколаєва, де він проходив лікування від наркозалежності, до відділку міліції міста Євпаторії. Його утримували там з 18.00 до 11.30 наступного дня. Зі слів заявника, його в цей час допитували, били та піддавали психологічному тиску з метою отримання зізнання. Вранці заявник написав «явку з повинною», а саме що пограбував та вбив Д… 7 січня об 11.30 слідчий склав протокол затримання на підставі зізнання та ризику втечі заявника. Мати заявника уклала договір із двома адвокатами в інтересах свого сина. Того ж дня його допитували у присутності двох захисників та він відмовився від своїх першочергових показань. Однак того ж дня пізніше він за присутності одного із своїх адвокатів знову підтримав перші покази. Було проведено відтворення обстановки та обставин події та заявник розповів за участі одного із його адвокатів усе про вчинення ним даного кримінального правопорушення. 13 грудня заявникові пред’явили обвинувачення. Заявник повторно зізнався у присутності одного із своїх адвокатів. Того ж дня слідчий у присутності одного із адвокатів заявника відібрав внутривенно у заявника зразки крові для експертного дослідження. 25 травня 2004 року заявник відмовився від своїх двох адвокатів. У заявника був новий адвокат. За участі цього адвоката заявник відмовився від своїх зізнавальних показів. У невстановлену дату розпочався судовий розгляд. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим 24 червня 2004 року направив справу на додаткове досудове розслідування, а 19 листопада цей же суд виніс виправдувальний вирок, не встановивши достатніх доказів вини заявника. Суд відзначив, що, враховуючи обставини зізнань, його показання не можуть розглядатися як добровільні. Також суд виніс дві окремі ухвали щодо незаконного затримання та утримування заявника у відділку міліції, відібрання показів без зачитування права не свідчити проти себе та мати правову допомогу, перевірки працівником міліції заявника на наявність у нього тілесних ушкоджень, а не медичним працівником, а також поставлення у небезпеку життя заявника тим, що слідчий сам відібрав у нього внутривенно кров для експертизи. Ухвали були направлені до прокуратури для перевірки. 10 березня 2005 року Верховний Суд України скасував всі ці рішення та направив справу на додаткове розслідування. 4 серпня 2005 року заявника затримали за підозрою у зберіганні та продажу коноплі. Заявник не визнавав вини. За три дні він найняв собі адвоката. Заявник був допитаний в присутності адвоката та скористався положеннями статті 63 Конституції України зберігати мовчання. Прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи 26 січня 2006 року щодо неправомірних дій міліціонерів відносно заявника під час першого розслідування. Суд визнав 15 лютого 2006 року заявника винуватим та засудив до 12 років позбавлення волі із конфіскацією усього належного йому майна. 11 травня того ж року Верховний Суд України залишив апеляцію заявника без задоволення, а вирок без змін.