Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1412892095
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
Немає застосування даного рішення судами.
Глінов проти України, № 13693/05, 19 листопада 2009 року
Фактичні обставини справи: листи заявника до Суду від 30 березня, 10 травня, 9 червня, 12 липня, 28 листопада, 8 та 15 грудня 2005 року, а також 20 березня, 16 травня і 3 листопада 2006 року супроводжувалися листами із короткими викладами їх змісту, підписаними начальником Одеського слідчого ізолятору. На кожній сторінці із 18 листів заявника до Суду стояла печатка слідчого ізолятору із зробленим від руки вихідною датою. Секретаріат Суду 8 разів направляв заявникові листи із проханням надати копії документів в обґрунтування своїх скарг. У відповідь заявник кожного разу повідомляв Суд, що в слідчому ізоляторі немає копіювальної техніки та він буде копіювати все від руки. Строк доставки листів до Суду коливався від 2 тижнів до 2 місяців. У період між груднем 2005 року та квітнем 2006 року Суд отримав від заявника лист на 10 сторінках від 13 грудня 2005 року, в якому він виклав своє бачення пенітенціарної реформи України для покращення умов тримання під вартою. До нього був доданий супровідний лист від адміністрації слідчого ізолятору із вказівкою вихідного номеру цього листа 5–3-G-1087. У своєму листі від 26 червня заявник відкликав свою заяву, вказуючи, що адміністрація слідчого ізолятору не направила його попередній лист на 53 сторінках із документами у справі, а також у зв’язку із значним тиском на нього з боку влади. 23 травня 2006 року Суд направив листа заявникові, вказавши, що його справи видалена із списком справ, що розглядаються. Однак 2 жовтня Суд повідомив заявникові та урядові України, що його заяву поновлено. Після чого переписка Суду із заявником продовжилась, зокрема, на деяких із листів була печатка слідчого ізолятору.
Суд встановив, що з урахуванням очевидної заборони будь-якого перегляду переписки затриманих із Судом, що вступила в силу з 21 грудня 2005 року, Суд вважає, що перегляд переписки заявника з Судом після цієї дати іде врозріз із національним законодавством, і, відповідно, здійснюється «не у відповідності до закону».
Представник заявника в Суді: адвокат В. Шепетуха.
Суд визнав порушення статті 8 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням:
стаття 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення» в редакції, чинній до 1 грудня 2005 року (внесені зміни й доповнення. набрали чинності 21 грудня 2005 року), п. 1.5, п. 2.4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 13 від 25 січня 2006 року).
Основні тези:
«…законодавство, що застосовувалося,… не визначало з достатньою ясністю сферу та порядок здійснення дискреційних повноважень, покладених на органи державної влади щодо перевірки кореспонденції затриманих…» (§ 54)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–95768
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1261654406
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
Немає застосування даного рішення судами.
Титаренко проти України, № 31720/02, 20 грудня 2012 року
Фактичні обставини справи: 9 березня 2000 року заявника затримали в у Греції на підставі міжнародного ордеру на арешт та привезли до України. Три дні він утримувався у Донецькому ізоляторі тимчасового тримання. З його слів, його в ті дні побили працівники міліції та в результаті цього він надав зізнавальні покази. 11 березня йому був наданий адвокат. Заявникові пред’явили обвинувачення та він повторив свої перші покази уже у присутності адвоката. Після чого йому заборонили бачитися із адвокатом 15 днів. І в той період, 29 серпня, заявника ще раз допитали без присутності захисника. 4 серпня 2000 року за проханням заявника йому надали нового адвоката. 20 жовтня мати заявника подала скаргу до прокуратури на жорстоке поводження міліціонерів із її сином та позбавлення його доступу до адвоката після першого допиту, у відповідь отримавши відмову від 13 травня 2001 року в порушенні кримінальної справи. Розпочався судовий розгляд, під час якого заявника утримували в залізній клітці, а захисник сидів у залі на значній відстані від нього. Заявник неодноразово просив про побачення із членами сім’ї, але отримував відмови з мотивуванням, що побачення буде надано лише після винесення вироку по справі. Заявник 10 січня 2002 року звернувся до суду із клопотанням про звільнення його з-під варти, одна йому було відмовлено 11 квітня того ж року. У період з травня по червень, а також з 8 по 15 липня 2002 року заявник перебував у Дебальцевському ізоляторі тимчасового тримання. Умови утримування там були жахливими: недостатність харчування, заборона отримувати посилки від рідних, відсутність водопостачання, неналежні санітарні умови. У відповідь на скаргу заявника прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи щодо неправомірних дій працівників цього ізолятору. 6 квітня 2004 року Апеляційний суд Донецької області визнав заявника винуватим, призначивши покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Суд розглянув також скаргу заявника на жорстоке поводження щодо нього з боку працівників міліції та підтримав рішення прокуратури від 13 травня 2001 року про відсутність складу злочину в їх діях. Верховний Суд України 16 грудня 2004 року залишив вирок в силі.