Як свідчить судова практика у Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області сторони процесу, як правило, посилаються на рішення ЄСПЛ, але дуже загально. Адвокати, як правило, просять враховувати рішення ЄСПЛ, коли судом розглядається питання про застосування запобіжного заходу. Тут вони згадують рішення «Харченко проти України» та намагаються на його підставі щось зробити для свого клієнта. Такі рішення згадуються під час розгляду особливо тяжких злочинів, коли працюють колегії. Нажаль, судді продовжують схилятися до більш старого інквізиційного підходу і кажуть: рішення ЄСПЛ це добре, але людина вийде з-під варти із таким серйозним звинуваченням. А раптом вона знов вчинить злочин? Навіщо нам таке потрібно? Бо у всьому звинувачують потім саме суддю. І тут ти або вибираєш рішення ЄСПЛ, і тобі можуть сказати, що ти порушив присягу в суді, оскільки не врахував даних про особу підозрюваного, а він знову вчинив злочин, — або працюєш по-старому без врахування практики ЄСПЛ і без можливих претензій на свою адресу.
Тут складно обрати баланс, оскільки сучасне суспільство схиляється до старого принципу «злочинець має сидіти у в’язниці», натомість як численні рішення ЄСПЛ у справах проти України про порушення вимог статті 5 Конвенції продовжують нагадувати українській Феміді про те, що тримання під вартою має залишатися винятковим запобіжним заходом.
Погляд на практику застосування рішень Європейського суду з прав людини
Омбудсман Валерія Лутковська: «Однієї державної волі замало»
Процедура виконання рішень Європейського суду з прав людини полягає у виконанні трьох напрямків дій: сплата справедливої сатисфакції; виконання рішень по відношенню до конкретної особи (бо в деяких випадках рішення ЄСПЛ може мати наслідком перегляд всіх раніше прийнятих рішень стосовно заявника, але не у всіх випадках); і третя частина зобов'язань, яку має здійснити держава, це зробити так, щоб із цієї конкретної підстави люди більше не зверталися до ЄСПЛ. І не тому, що їм заборонять, а тому, що в законодавство будуть внесені відповідні зміни, які дозволять людям вирішувати цю проблему на національному рівні.
Адже що таке рішення ЄСПЛ? Це на дуже високому рівні проаналізована законодавча база, а також адміністративна та судова практики і кваліфіковане рішення про те, що держава має певну проблему.
Це для держави дзвіночок, і вона має бути зацікавлена в тому, щоб відповідним чином змінити судову практику, законодавство або адміністративну практику.
Показником того, наскільки ефективно держава виконує рішення ЄСПЛ є також і діяльність урядового уповноваженого, бо ініціатива до змін має виходити і від нього, тому що він розуміє, в чому конкретно проблема, і у зв'язку із чим Європейський суд констатував порушення. Але він не може самостійно і в повному обсязі реалізувати всі ті дії, від яких залежить виконання цих рішень. В деяких випадках свою практику мають змінювати суди, іноді законодавство має змінювати парламент. Має бути зацікавленість всієї держави, має бути державна воля до виконання рішень ЄСПЛ.
Як колишній урядовий уповноважений і зараз — як уповноважений з прав людини — я можу сказати, що однієї державної волі замало. Хоча би тому, що ми маємо багато повторних рішень ЄСПЛ. Якщо ми подивимось на практику рішень Європейського суду щодо України стосовно статті третьої «Заборона катування» (поводження з особою, яка затримана працівниками правоохоронних органів), то ми побачимо, що ця проблема є системною. Я намагаюся побороти цю проблему, очолюючи і здійснюючи функції національного превентивного механізму проти катувань, але моїх зусиль та зусиль громадськості у цьому питанні недостатньо. Необхідна ще державна позиція стосовно того, що катування є недозволенним поводженням з боку правоохоронних органів. Ми маємо змусити працівників органів внутрішніх справ та прокуратури належним чином виконувати Кримінальний процесуальний кодекс, який, до речі, вже три роки як не містить можливостей використовувати явку з повинною, надану під катуваннями, у якості доказів в кримінальному процесі. Мова йде про те, що необхідно певним чином змінити судову практику, для того щоб судді належним чином виконували КПК, використовуючи статтю 206, яка чітко передбачає: у випадку якщо судді заявлено про порушення прав людини, або якщо він бачить наслідки порушення цих прав, цей суддя має право на ініціативні дії. Таким чином, суд сьогодні стоїть на першій лінії боротьби з катуваннями. Крім цього, це ще й питання до адвокатів, які мають належним чином заявляти клопотання про застосування статті 206 КПК і належним чином доводити судді, що докази, отримані за допомогою катувань не можуть бути визнані належними у кримінальному процесі. І як тільки суд почне відмовляти у застосуванні цих доказів, тоді працівники правоохоронних органів перестануть катувати затриманих. Бо тут ми спостерігаємо цілий ланцюг: катують для того, щоб отримати явку з повинною та добути певні докази для суду.