Представники заявника в Суді: адвокати Зоя Шевченко та Аркадій Бущенко.
Суд визнав порушення статті 2, статті 5 § 1 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 27, 28, 55, 56 Конституції України, статті 4, 94, 165–1,236–1,2362 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, стаття 201 Цивільно-процесуального кодексу України, стаття 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення» 1993 року, п. 6.1.3 Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно — трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затверджений наказом № 3/6 від 18 січня 2000 року Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України.
Основні тези:
«Суд нагадує, що коли мова йде про порушення права на життя, органи Конвенції брали скарги від родичів померлих… Таким чином, заявники в даній скарзі можуть заявляти про те, що вони є жертвами затверджується порушення статті 2 Конвенції» (§ 94)
«Люди в ув’язненні перебувають в особливо вразливому становищі, і органи влади зобов'язані звітувати за поводження з ними. Враховуючи, що Конвенція вимагає захищати психічне і фізичне здоров’я осіб, позбавлених волі, наприклад, надаючи їм належну медичну допомогу» (§ 104)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–90362
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1233145417
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Свердловського міського суду Луганської області від 01 квітня 2014 року, справа № 1-кп‑3/12, суддя Олейнікова Г. М.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37978426
Теза із рішення: «…У судовому засідання захисником ОСОБА_1 було заявлене клопотання про зміну обвинуваченій ОСОБА_2 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки вона з 19 жовтня 2012 року перебуває під вартою, за цей час стан її здоров’я значно погіршився, він вважає, що на теперішній час відпала потреба у застосуванні такого суворого запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки обвинувачена ОСОБА_2 жодним чином не перешкоджала встановленню істини по справі, крім того згідно медичного висновку слідчого ізолятора від 31 березня 2014 року № 25/1917 ОСОБА_2 потребує невідкладного лікування у СНІД-центрі, хворіє СНІДом, гепатитом С, тобто за відсутності відповідного лікування для життя ОСОБА_3 існує реальна загроза. Так у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Кац та інші проти України» зазначається, що особи, які тримаються під вартою, перебувають в уразливому становищі, і органи влади несуть відповідальність за поводження з такими особами. Визнавши, що Конвенція вимагає від держави охороняти здоров’я та фізичний добробут осіб, позбавлених свободи, зокрема, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. Також відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь, гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір’ю ОСОБА_4, 1948 р. н. та донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4…»
2) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2013 року, справа № 5–234 км 13, судді: Пойда С. О., Орлова О. М. та Литвинова О. М.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29055520
Теза із рішення: «…Європейський суд з прав людини в Рішенні від 25 листопада 2008 року у справі «Кац та інші проти України» визнав факт порушення статті 2 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у зв'язку з незабезпеченням органами влади права на життя ОСОБА_4, яка померла у Київському слідчому ізоляторі від прогресуючої гнійної пневмонії, пов’язаної з ВІЛ-інфекцією. Як зазначено в Рішенні, беручи до уваги уразливість ВІЛ-позитивних осіб перед іншими серйозними хворобами, Суд вважає вражаючим той факт, що ОСОБА_4 не приділяли відповідної медичної уваги у зв'язку зі станом її здоров’я. Суд визнав досить елементарною надану їй допомогу, яка полягала у призначенні протизапальних препаратів та антибіотиків, звернув увагу на те, що ОСОБА_4 не було переведено до спеціалізованої лікарні або медичної частини установи, й зауважив, що слідчі органи так і не вирішили головного питання, порушеного у скаргах заявників, — якості наданої ОСОБА_4 медичної допомоги з точки зору виявлених у неї захворювань…»