Заборона катувань
Алексахін проти України, № 31939/06, 19 липня 2012 року
Фактичні обставини справи: 14 квітня 2008 року близько 18.00 працівники міліції затримали заявника на тролейбусній зупинці та доставили до відділку, пояснивши це тим, що він бився з іншими молодими людьми, які втекли. Працівник міліції прикував заявника до металевого кільця в стіні, бризнувши йому в обличчя сльозогінним газом, а потім наніс декілька сильних ударів в різні частини тіла. Вранці на наступний день заявника відпустили. В результаті отриманих травм 9 січня 2009 року заявника визнали інвалідом 3 групи. Він поскаржився на неправомірні дії міліціонерів до прокуратури. Судово-медична експертиза встановила, що заявникові були нанесені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент заподіяння, можливо в час та спосіб, що вказав заявник. Прокуратура порушила кримінальну справу проти міліціонера, яка незабаром була передана до суду. 3 липня 2006 року Київський районний суд міста Харкова виніс обвинувальний вирок за нанесення заявникові тяжких тілесних ушкоджень з боку міліціонера та перевищення ним владних повноважень. Заявник не оскаржив це рішення. Він подав цивільний позов про відшкодування моральної шкоди до Головного управління МВС України в Харківській області та Державної казначейської служби України. Позов було задоволено в розмірі 80 000 гривень. Станом на 11 січня 2009 року це рішення було виконано повністю.
Суд встановив, що заявник був підданий катуванню з боку працівників міліції та національна влада не провела ефективного розслідування скарг заявника щодо цього факту.
Представники заявника в Суді: адвокати Ірина Блага та Генадій Токарєв.
Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: частини 1, 2 статті 101 Кримінального кодексу України 1960 року.
Основні тези:
«Мінімальні стандарти ефективності, встановлені практикою Суду, включають в себе вимоги того, що розслідування має бути незалежним, безстороннім та бути предметом уваги з боку громадськості, і при цьому компетентні органи повинні діяти зі зразковою сумлінністю та оперативністю…» (§ 55)
«…національні органи судової влади у жодному разі не повинні допускати, щоб заподіяння фізичних або психічних страждань лишалося безкарним. Це є надзвичайно важливим для підтримання суспільної довіри до дотримання принципу верховенства права та попередження будь-яких проявів толерантності або пособництва з боку влади незаконним діям…» (§ 56)
«Коли представник держави обвинувачується у вчиненні злочину, пов’язаному з катуванням або жорстоким поводженням, кримінальне провадження та винесення вироку не повинні здійснюватися поза межами строку давності, та амністія чи помилування при цьому не допускаються» (§ 58)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–112277
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1388765842
Рішення національних судів із застосуванням вищеназваного рішення ЄСПЛ:
1) рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2014 року, справа № 11-сс/796/2362/2014, судді: Приндюк М. В., Глиняний В. П. та Рибак І.О.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41680097
Теза із рішення: «…рішення національного суду, яке стосується працівників міліції не повинно сприяти виникненню у працівника міліції «відчуття безкарності», а повинно продемонструвати йому, що таким діям держава у жодному випадку не потуратиме…».
Бєлоусов проти України, № 4494/07, 07 листопада 2013 року
Фактичні обставини справи: 18 липня 2005 року близько 11.00 декілька працівників міліції прийшли до гуртожитку, де жив заявник, та відвезли його до Комінтернівського районного відділку міліції міста Харкова. Заявника допитали. Того ж дня о 17.00 він зізнався у вчиненні сексуального насильства. За годину було оглянуто його житло, вилучені деякі речі. Протокол затримання не був складений. Слідчий склав протокол затримання заявника як підозрюваного у вчиненні умисного вбивства о 20.40. Незабаром, о 22.30, невідома особа подзвонила на гарячу лінію міліції та попросила розслідувати затримання заявника. Троє свідків в гуртожитку, розповіли, що бачили як міліціонери виводили заявника з гуртожитку в нормальному вигляді, а пізніше привезли в наручниках уже з синяками та набряками на обличчі. Заявнику провели медичний огляд 19 липня близько 10.00, встановивши у нього ряд тілесних ушкоджень. Він зустрівся з адвокатом, найнятим родичами, того дня лише о 19.00. Наступного дня заявник подав скаргу на неправомірні дії міліціонерів до прокуратури. 22 липня заявника привезли до судді, який встановив йому міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а 29 липня його звільнили під підписку про невиїзд. Прокуратура порушила кримінальну справу відносно міліціонерів 1 серпня 2005 року. Згодом, 11 листопада, він був визнаний потерпілим. Провадження декілька разів призупинялося та відновлювалося. 19 грудня 2009 року кримінальна справа була закрита. Заявник оскаржив рішення і суд його скасував, направивши справу на нове розслідування. Справа потім ще раз закривалася та відновлювалася судом. 18 травня 2011 року провадження було призупинено у зв’язку з неможливістю встановити особу винуватого. На момент винесення Судом цього рішення сторони не повідомили про подальший хід розслідування.