« МИ ПРОСТО йшли.
У НАС НЕМА ЗЕРНЯ НЕПРАВДИ ЗА СОБОЮ »
Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ
 |
| ІЗ БЕЛЕТРИСТИЧНОЇ СПАДЩИНИ |
Художник ІВАН ГАВРИЛЮК
КИЇВ
«ВЕСЕЛКА»
1990
ББК 84Ук1 Г91
Книгу «Предок» складають найяскравіші твори з художньої спадщини видатного вітчизняного історика і вченого, одного з найбільших поборників української духовності Михайла Грушевського, що після довгих десятиліть замовчування прийдуть до нашого сучасника.
Ці твори розкриють ще одну непересічну сторінку його могутнього обдарування — талант белетриста. Провідна тематика — історичні сюжети, роздуми, соціально-побутові картини з життя українського народу.
Видання ілюстроване рідкісними фотоматеріалами.
Упорядкування, післяслово та примітки кандидата історичних наук С. І. Білоконя
Упорядник фотоілюстрацій та редактор Андрій Демиденко
Друкується за виданням: Грушевський М. Під зорями — X.: Коопер. вид-во «Рух», 1928
г 4702640101—264 М206(04)—90
БЗ—13—24.90.
ISBN 5-301-01152-9
(Є) Сергій Білокінь, 1990, упорядкування, післяслово, примітки
© Андрій Демиденко, 1990, упорядкування фотоілюстрацій © Іван Гаврилюк, 1990, ілюстрації
Сорок літ тому в фельетонах львівського «Діла» за 1885 рік (ч. 66—8) було надруковане моє оповідання «Бех-аль-Джугур», написане на початку того року, в місяці лютім. Номери газет з цим оповіданням одержав я кілька років пізніше і навіть докладних відомостей про те, що і де надрукувалося, довго не мав, але мені досить було, що мої перші оповідання, надіслані під весну того року Ів. Сем. Нечую-Левицькому, були передані ним до Львова для надрукування,— значить, були признані вартими друку. Повідомляючи мене про це, покійний Іван Семенович написав, що в Херсоні ладиться літературний збірник, і дав мені адресу пок. Дмитра Васильовича Марковича, що, служачи тоді в Херсоні, був одним з ініціаторів збірника (чи головним-таки зачинателем цього діла), щоб я надіслав йому щось до друку. Я послав йому оповідання «Бідна дівчина», написане літом того ж таки 1885 року, і Маркович в ско-рості повідомив мене, що оповідання це прийнято до збірника «Степ» і пішло вже до цензури. Такий успіх піддав мені віри, що белетристика — це моє покликання, та сфера, в котрій я можу послужити національному українському життю. Мені здавалось, що я знайшов себе як письменник і моя дорога стелиться передо мною ясно і виразисто.
Це був великий момент в моїм житті. Мені тоді скінчилось дев'ятнадцять літ, і я був у останнім класі гімназії. Батько — педагог за професією і покликанням — умисно віддав мене до школи пізно, до класу значно нижчого, ніж мої можливості, аби я не мав труднощів в науці; і вона справді не завдавала мені труда, хоч я вважався кращим учнем не тільки свого класу, але й цілої гімназії. Я мав багато вільного часу, і, ставши бібліотекарем великої і гарної гімназійної бібліотеки (вона обслуговувалася самими гімназистами, під номінальним наглядом офіційного бібліотекаря), я, можна сказати — плавав у книжному морі і впивався ним. Письмен-
ство, літературна праця ввижались мені найкращим уділом на землі, а загострене національне почуття і культ громадського обов'язку, прищеплений батьками, в сумі зробили для мене свого роду завданням життя — вести роботу на ниві українського письменства, в інтересах українського життя.
Обставини склалися так, що мої батьки, щиро прив'язані до рідної Київщини, опинилися на Кавказі, серед російської і зросійщеної людності, і тільки раз на три роки мій батько діставав довшу вакаційну відпустку, котру використовував для об'їзду широко розгалуженої рідні своєї, а ще більше — моєї матері. Він використовував ці об'їзди на те, щоб скріпити й поглибити в мені пієтизм до рідного краю, його природної краси, етнографічних особливостей, мови, пісні, поезії. Не бувши активним українцем в теперішньому розумінні, але відзначаючись поетичним почуттям, він відчував живо красу українського життя і його традиції і передав це мені. Тільки те, що в його спокійній, ясній, зрівноваженій натурі жило більш пасивно, в сфері внутрішніх переживань, майже не впливаючи на його діяльність, в моїй напруженій, нервовій вдачі набирало характеру домінуючого стимулу для мого мислення, уяви й чуття. Я був самітним мрійним молодиком, заглибленим у свої внутрішні переживання; годинами міряючи чи то стежки батьківського садка, чи то порожній, незвичайно до в'язничого схожий гімназійний двір, вимріював я довгі фільми своєї майбутньої діяльності: образи, розмови, такі яскраві, що вони приводили мене до повної втоми і вичерпання,— а руховою силою того всього був, звичайно, мотив національний.