До Груше вського історики починали виклад свого предмета з найдавнішого періоду, розповідали про розселення слов янських племен, формування Київської держави, а тоді раптом переходили до князівства Воло-димирського, Московського і далі читали вже саме історію Московської держави, лише де-не-де додаючи окремі епізоди з історії української — про Данила Галицького, унію, Богдана Хмельницького. Грушевський показав, що в основі цього підходу лежить лише генеалогія московської династії, тобто історія царського роду...
У своїй «Історії...» Михайло Грушевський вивів життєпис України з історії Київської Русі. Він позбирав і органічно поєднав усе, що стосувалось історичного розвитку українського народу та його території, і показав шлях українців як безперервну еволюцію — від найдавніших і аж до найновіших часів — на національ-но-державній основі.
У Львові М. Грушевський сам створив історичну школу, виховавши таких видатних вчених, як І. Джи-джора, /. Кревецький, І. Крип якевич, М. Кордуба. Розробляючи наукові теми, вони роз'іжджалися по архівах Кракова, Москви, Києва, Варшави, Петербурга опрацьовувати сировий матеріал. Грушевський об'єднував їхні результати в могутню будову української історії, вносячи до своєї праці велетенську кількість нових фактів із першоджерел.
Перший том «Історії України-Русі» з'явився 1898 року, коли Україна святкувала сторіччя «Енеїди» Котляревського — сторіччя нового періоду своєї літератури. Як відзначав у рецензії на цей перший том професор Берлінського університету Олександр Брюкнер, подібного твору «довго не зможе виставити не те що жодна країна, а й навіть країна із старішою слов'янською літературою».
1897 року Михайла Гру шевського обирають головою Наукового товариства ім. Шевченка. Під його головуванням це Товариство виконувало роль Академії наук, заснувати яку в ті часи не було змоги з огляду на політичні обставини в царській Росії і в Австро-Угорщині. За неповні двадцять років Грушевський відредагував 112 томів «Записок» цього Товариства — розвідок на різноманітні українознавчі теми. Під загальним керівництвом Грушевського величезну роботу проводили окремі комісії, виходили серії найрізноманітнішого профілю — «Жерела (Джерела) до історії Украіни-Ру-сі», «Українсько-руський архів», «Пам'ятки української мови і літератури», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології» і т. д.
Разом з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком та Осипом Маковеєм Михайло Грушевський почав видавати «товстий» журнал «Літературно-науковий вісник», що об’єднав письменників з Наддніпрянщини, Галичини й Буковини.
Велику наукову і громадську роботу М. Грушевський поєднував з активною політичною діяльністю. Зокрема він був одним з керівників національно-демократичної партії в Галичині (1899 p.), Товариства українських поступовців (1908 p.), Української партії соціалістів-рево-люціонерів, головою Центральної ради (1917—1918 pp.). У 1919 році емігрувавша кордон — спочатку в Австрію, а згодом у Прагу. В 1924 році на його прохання ВУЦВК дозволив йому повернутися на Україну.
З автобіографічного оповідання М. Грушевського «Як я був колись белетристом» читач вже знає, що спочатку Михайло Сергійович думав присвятитися письменству. Перші літературні спроби юного гімназиста привітали Іван Нечуй-Левицький і Дмитро Маркович. Але вже в Київському університеті його заполонила історична наука, і за всі студентські роки він надрукував одним
одне оповідання «Неробочий Грицько Кривий».
Переїхавши до Львова, М. Грушевський виступав із новими оповіданнями частіше. На початках свого «до-ривочного» (уривками) письменства Грушевський розглядав своє заняття літературою як служіння рідному народові задля розвитку його громадянської свідомості.
Тим часом в оповіданнях і нарисах М. Грушевського 1909—1912 років, об'єднаних 1918 року в книжку «Sub divo», проглядають уже й інші мотиви. Автор окреслюе стан людини, яка раптом забуває про свої буденні клопоти, про якісь дрібні інтереси й справи, і задумується над життям, над вічними таємницями світу. Такі почуття й настрої будить у людині відкрите небо, особливо нічне, коли винятково гостро відчувається зв’язок з безкінечним космосом, а людина ніби прилучається до вічності. А от в оповіданні «На горах» із цієї збірки він провіщує екологічну трагедію нашої землі. Скільки художньої енергії спресовано в цьому маленькому ше-деврі-роздумі, що міг би по праву стати прологом до самої авторитетної Червоної книги природи...