Яким же захватом проймало її те, що вона стала головним хранителем такої цінної таємниці. Вона вирішила оберігати її від найменшої небезпеки, поки не настане величний момент для сенсаційного оголошення.
Щодо постави доктора Ардмора того ранку, то він з такою радістю дізнався про цілковитий успіх операції юного Мерріка, що для нього не мало значення те, як його принадна пацієнтка дізнається ім’я свого добродійника. Ардмор був британцем. Йому спало на думку, що хай яке непорозуміння могло розділити цих двох цікавих молодих американців, механізм примирення тепер вже добре налагоджено. Якщо вони не зможуть досягти якогось перемир’я з огляду на цей драматичний рятунок, то заслуговують на те, щоб розійтися різними шляхами без надії на симпатію.
Донеллі, який завдяки своїй вдачі й темпераменту тепло ставився до мелодраматичних аспектів ситуації, все-таки сподівався, що упізнання Мерріка не відбудеться, поки пацієнтка не матиме досить ясного розуму, щоби пережити реальне емоційне потрясіння після такої оказії, і щиро сподівався, що зможе знайти якусь досить правдоподібну причину бути присутнім, коли це станеться.
Джулі прагла відкласти велику мить якомога на довше. Її діяльній уяві хотілося куштувати цю ситуацію потрошки; гратися з нею – як кіт з мишею; смакувати, тримати під язиком. Вона не могла помислити прикрішого розчарування, ніж прозаїчна розв’язка – тепер, коли драматичний епізод вже готовий для ідеального приголомшливого кінця! Вона здригалася від думки, що може забігти в покій, коли її ідола мучитиме нудота, що майже обов’язково трапиться з десяток разів до кінця дня. Уся ця пригода, вирішила Джулі, аж ніяк не повинна мати банального завершення, і тому присвятила себе розвиткові сюжету майже так само завзято, ніби була однією з головних дійових осіб.
Сповнена такої рішучости, вона залишила в кабінеті слівце, що хотіла би поспілкуватися з доктором Мерріком, як тільки він повернеться після сніданку й короткого сну, який пообіцяв собі. Коли надійшла звістка, що молодий американський хірург вже в будівлі, Джулі пішла нагору, щоб зустрітися з ним. Він тепло привітався з нею, сказавши, що вона дуже старанна і, запропонував відлучитися і поспати кілька годин. Він подбає про те, щоб її відпустили негайно.
Вона похитала головою.
– Мені не хочеться спати. Я зачекаю до полудня. Доктор Ардмор розповів мені, що моя пацієнтка не має знати, хто її лікує. Тому я знову наклала пов’язку на очі. Я пояснила, що кілька годин їй не можна дивитися на яскраве світло. Сподіваюся, що не вчинила нічого поганого, пане.
– Ви дуже винахідливі, – промовив Боббі, намагаючись зобразити незворушність на лиці. – Можливо, я мушу ще про щось дізнатися, перш ніж зайду туди?
Вона зарум’яніла від щирої гордости.
– Так, пане. Якщо ви не заперечуєте, я сказала їй, що позаяк вона не розмовляє вільно італійською, то я перекладатиму всі розмови з вами. І цього ранку можна запросити доктора Донеллі, коли ви будете проводити огляд. Чи ви не заперечуєте?
– Міс Крейґ, – промовив врочисто Боббі, – ви марнуєте тут свій талант. Вам належить працювати в дипломатичній службі.
– Сподіваюся, що ви не смієтеся з мене, пане… Доктор Ардмор сказав, що вона не має знати – і я не бачу жодного иншого способу, як влаштувати це.
– Ви впоралися дуже добре, – зауважив Боббі. – Я помиюся і перевдягнуся в инший халат.
Гелен виповзала з етерного заціпеніння; з сьомої години періоди притомности дедалі частішали; навіть вдячно усміхнулася, відчувши лагідність рук Джулі.
– Так рада! – пробурмотіла вона, коли Джулі запевнила її, що вона буде жива і здорова, як раніше.
– І я бачу!
Вона піднесла білу руку і кволо смикнула за край пов’язки над очима. Джулі поспішила поправити її.
– Можливо, завтра, – пообіцяла вона. – Сьогодні він хоче, щоб вони були захищені.
– Дуже добре, – мовила вона, слухняно зітхаючи, – йому, мабуть, краще знати.
Невеличка постать Джулі зіщулилася, коли зайшов доктор Меррік, вбраний в позичений хірургічний халат, у супроводі меткого Донееллі, що привітав її зливою хвали за внесок у цю щасливу подію. Вона не промовчала і застерегла, щоб він випадково не розкрив їхній секрет. Донеллі енергійно кивнув і хихикнув.
Доктор Меррік відразу підступив до столика біля ліжка, прочитав лікарняну картку і взявся перевіряти, чи останнього разу правильно виміряли пульс.