У ці мандри в пошуках молодости, краси, супокою і світла матір ніколи не брала Боббі з собою. Він лишався вдома під опікою трудовитих слуг і безкінечної вервечки молодих гувернанток, жодна з яких ніколи не затримувалася довше, ніж на кілька тижнів. І вродливіші зазвичай зникали найшвидше… подеколи й за годину. Він влаштував бурхливу сцену, коли міс Ньюман покинула його, навіть не попрощавшись, і батькові довелося почастувати його різкою за вчинений рейвах.
Невдовзі після того, як Максина упевнилася в тому, що відтепер вона точно знатиме, де її чоловік, великий дім на Підмонт-сквер було продано, і Боббі забрали до Європи, де в його матері справно покращувалося здоров’я й дух. Його віддали до школи для багатих безбатченків у Версалі, де він товаришував з молодиками, які виявилися прикрим тягарем для розлучених батьків. Під час коротких канікул він приїхав до "Максини" – слухняно називаючи так її – у Париж, скривившись від огиди, коли, у присутності друзів, вона засюсюкала до нього, на що він їдко відрубав їй голосом, що часто виходив за межі третьої октави. Вона понаводила у своє просторе помешкання старих відьом у перуках й браслетах, які плели нудні теревені про своїх родичів-аристократів за ікру та шампанське і понад міру розхвалювали її ménage, яке, безпардонно наполягав Боббі, краще було називати menagerie.
Було самотнє літо у Брайтоні і Довілі, самотнє Різдво в Каннах; приватні школи й улесливі репетитори; поїзди й готелі; нетривала, суха, важка дружба з надто витонченими, небажаними хлопцями, подібними до нього, які заздрили пекінесам своїх матерів, і нерідко запамороченими після таємних причащань з графина в серванті.
У сімнадцять його відіслали назад, самого, щоби він вступив до підготовчої школи в Коннектикуті, де, з огляду на попередній брак збалансованого інтелектуального раціону і досвіду твердої дисципліни, він витерпів тільки до Дня подяки. Директор провів його до поїзда і повернувся на заняття в капелі. Невимовний спокій зійшов на його вид, а в голосі бриніла невдавана вдячність, коли він оголосив: "Устаньмо й заспіваймо Славослів’я".
Завдяки впливові старого Ніколаса Боббі умовно прийняли в иншу підготовчу школу, Військову Академію, що була не так близько до морських вод… "Це всього-на-всього розкішна виправна колонія", – писав він першого дня своєму спантеличеному дідові, який відповів, по суті, що коли так, то це місце якраз годиться для нього. Тамтешнім вчителям він завдавав клопоту, як инші шість, але зумів вдержатися там. У ті дні він згадав про свою закинуту любов до боксу, коли потрапив до наставника, який ганебно лупцював його, поки не виявив, що хлопця не слід сприймати серйозно й опісля зацікавився ним. І містер Бовмен любив похвалятися, коли Боббі вже покинув їх, що хоча він трохи кульгає в алгебрі, та може битися, як лев.
Однак саме в університеті штату Боббі по-справжньому знайшов себе. Не ледар і не йолоп, він легко давав фори пересічним студентам у тих предметах, що будили в нього інтерес. Зоологія? Він не міг наїстися її! Фізіологія… психологія… хімія… він без угаву вражав своїх друзів пристрастю до навчання, особливо в хімії, попри цілковиту байдужість до академічних успіхів з предметів, що не припали йому до смаку.
Побратимська дружба з Томом Мастерсоном була корисною для нього; більше для нього, ніж для Тома, симпатичного юнака з ненаситним бажанням стати письменником-новелістом.
Вони знайшли один одного на ланчі для першокурсників в клубі "Дельта Омега", коли претендували на вступ туди, і негайно ж вирішили оселитися в одній кімнаті. Молодий Мастерсон, хай як жадав емансипувати себе від обмежень незвичайно строгої родини, мав щось від ідеаліста, відкривши для Боббі цілком новий світ; і той, спершу вислуховуючи свого приятеля, тому що симпатизував йому, а згодом, тому що йому припали до душі його слова, навчився у свого юного наставника любови до класичної літератури, яку спершу зневажав.
Але Мастерсон, якого ніколи не водили на коктейлі, не скористав надто багато з запізнілих рекомендацій, які діставав на замін грецької та римської мітології. Йому досить було почати – попри час, місце та обставини – щоб пити далі без угаву аж до непритомности. Боббі, ще досить тверезий, якимось чином доводив його додому і клав у ліжко зі справжньою материнською турботою. Очевидно, йому ніколи не спадало на думку, що він наражає на небезпеку майбутнє свого приятеля.