– Він направду мав велике серце, – зауважив Мастерсон.
– Так, безумовно, але не тільки. Багато людей мають велике серце і щедрі на гроші. Тут йдеться про щось инше. Його взаємини з людьми були не такими. Вони всі поводяться так, наче належали разом з ним до якогось ексцентричного таємного товариства. Вони приходять, прагнучи хоч щось, будь-що зробити для мене, тому що бажають висловити свою подяку; але коли їх загнати в тісний кут і попросити розповісти, звідки саме в них узявся сімейний борг, вони затинаються і ухиляються від відповіди. Це дуже дивно.
Від другої години я слухала історію, яка спантеличує мене більше, ніж будь-яка инша; мабуть, тому що я трохи глибше проникла в її таємницю. Стара пані, про існування якої я й не знала, прийшла розповісти мені, яким чудовим був доктор Гадсон і чи не могла б вона мені чимось стати в пригоді… Я хотіла би поговорити про це. Тобі не буде нудно?
– Розкажи мені, будь ласка!
– Гаразд, усе це почалося, розповіла місіс Вікс, з операції на чоловікові. Доктор Гадсон попередив їх, що вона безнадійна. Сім’я опинилася в нужді. Вона сказала, що зі шпиталю не надіслали рахунку; що доктор Гадсон знайшов добре місце для старшого хлопця і послав дівчину, яка мала хист до малювання, до художньої школи… Вона показала на ту прегарну марину над коминком в нашій вітальні і сказала: "Це її робота. Вона йому подарувала цю картину. Її виставляла Архітектурна ліга в Нью-Йорку"… Доктор Гадсон захищав їх від катастрофи, поки вони не змогли піклуватися про себе самі; і коли, за багато років, вона прийшла до його кабінету, щоб сплатити свій невеликий борг перед ним, він відмовився від грошей; сказав спершу, що це для нього лише втіха, і він не хоче, щоб йому покривали будь-які витрати. Вона досить-таки наполягала, і він сказав їй: "Чи ви коли-небудь розповідали про нашу невеличку угоду?" – "Ні", – відповіла вона. Ви наказували мені нікому не розповідати, і я послухала вас". – "У такому разі, – проголосив він поважно, я не можу прийняти цих грошей!"
– Звісно, вона була нерада залишити все, як є – бо ж почувала себе справжньою пані – але коли вмовляла його узяти гроші, він відповідав: "Якби я вважав це позикою, то міг би прийняти її сплату. Але я думав зовсім про инше, коли вкладав гроші у вашу сім’ю. Усі ваші діти виросли набагато успішнішими й заможнішими, ніж я сподівався. Отже, позаяк тоді я вірив, що просто віддаю їх вам, то тепер не можу прийняти їх, бо тим часом використав їх усіх сам!".
– Пробач, – сказав Мастерсон, – видається, що я не зовсім розумію. Що там у самому кінці він сказав їй?
Гелен кивнула таємниче.
– Таке питання цілком доречне, – розповідала далі вона. – Я спитала місіс Вікс, що це означає, і вона неабияк збентежилася.
– Я не можу розповісти вам того, чого напевне не знаю, – затнулася вона.
– Але ж у вас є підозра!
Після цього вона поспіхом змінила тему, витягши з сумки товстого гаманця. Вона умовляла мене взяти гроші. Їх було вкладено, доводила жінка, а тепер вона бажає повернути їх нам.
Я сказала їй:
– Якщо доктор Гадсон відмовився їх прийняти, то те саме зроблю я. Буде найкраще, коли ви їх вкладете знову. Віддайте їх туди ж, якщо відсотки були добрі.
– О, цього зробити я не можу, – відповіла вона, – бачите, там мені вже відмовили.
– Після того я вже навіть не знаю, що й думати! Зрозуміти її несила!
– Вона, мабуть, трішки несповна розуму, – наважився припустити Мастерсон.
Гелен замислилася.
– Так, вона могла би бути несповна розуму, і ми дійшли б до такої згоди і посміялися б з цього, якби вона була лише одна.
– Ти хочеш сказати, що приймала инших таких людей?
Дівчина кивнула.
– Учора до мене прийшов один досить відомий комерсант. Ти впізнав би його ім’я. Десять років тому він мав справу з доктором Гадсоном. Він хотів мені сплатити досить велику суму грошей, яка, згідно з його словами, становила відсотки за позику. Мені здалося дуже дивним, що він приніс їх, коли вже минуло стільки часу, зізнавшись, що доктор Гадсон також відмовився від них. І, звісно, те саме зробила і я.
Цікавість здолала мене, і я наполягла, щоб він розповів мені про все докладніше. Він сказав, що приблизно десять років тому опинився на краю прірви. Він розпочав бізнес самотужки; переоцінив себе; і, наче ще й того лиха було мало, його дружина пережила довгу й дорогу недугу. Він збудував гарний дім, оплатив більшу його половину. І вирішив позбутися його, погодившись на таку жорстоку жертву, тільки щоб дістати готівку для вливання у свій хирлявий бізнес. Він зареєстрував дім у фірмі з торгівлі нерухомістю. Він вартував тридцять п’ять тисяч доларів. Однак чоловік пропонував його за двадцять. На ринку нерухости панував тимчасовий занепад. Ну, і наступного дня доктор Гадсон прийшов на зустріч з ним.