Гелен прокинулася, здригнувшись, коли двері її кімнати обережно розчинилися настільки, щоб умістити розпашіле обличчя Джойс.
– Це ти, Джойс?
Двері зачинилися повільно, обережно.
– Вибач, дорогенька… На добраніч! – Приглушений голос промовив з-за дверей.
– Заходи, люба! – покликала Гелен.
Перш ніж двері розчинилися знову, минуло досить часу. Джойс ще раз зайшла, посмикуючись, майже сплячи на ногах, зачудовано потираючи чоло повернутою рукою, що стискала її зім’ятого капелюха; тоді як инша непевно намацувала собі якусь опору. Вона важко оперлася на ноги ліжка, похитуючись від запаморочення.
– Ох, – Боже милий! – крикнула Гелен, заціпенівши і враз звівшись на лікті. – З якого дива? Де ти була?
– В Ґордонсі.
Джойс ледве видобула гортанний звук з міцно зімкнутих щелеп і дурнувато посміхнулася.
Гелен сіла і недовірливо й мовчазно розглядала своєю розпатлану пасербицю, яка дедалі більше бентежилася під її пильним поглядом.
– Що… що, писала листи? – Джойс оглянула безлад на ліжку з жалюгідною спробою невимушености.
Гелен кивнула хутко, і з відчаю міцно приклала обидві руки до чола, однак цей жест Джойс вирішила знехтувати.
– А чи нема там дитятка Боббі, – вона далеко перехилилася над ліжком і з дивовижною точністю зневажливо тицьнула пальцем в листа. – Онде! – Для тебе! – доктор Меррік!
– Але ж ви – Джойс Гадсон – ви п’яні!
– Гелен уступила в капці, схопила кімоно й обійняла рукою опущені плечі дівчини.
– Хто? Я? – захихотіла доброзичливо Джойс. – Я – п’яна? Ти би бач-чила Томмі!
– Дозволь відвести тебе до ліжка, – розбито благала вона. – Ні, сюди! Можеш спати в моїй кімнаті.
Джойс безпорадно намацувала ґудзики однією рукою, поки друга незґрабно витирала чоло капелюшком. Вона відразу ж гепнулася на ліжко, і Гелен стягла з неї сукню і поклала на очі вологий рушник.
– Дякую, люба! – пробурмотіла Джойс між важкими зітханнями. – Багато клопоту… дуже зле… все моя вина… Не звинувачуй Томмі. Томмі – гарний хлопець! Вийд…, вийду заміж за Томмі… Ну… але ти можеш привіт… можеш поздоров… Важко зараз це вимовит… але хіба ти не рада… за мене і Томмі?
– Краще зачекаймо й обговорімо це вранці, люба, – угамовувала її Гелен, перевертаючи рушника і прикладаючи його до розпашілих скронь.
– Ні, сер! – пробелькотіла Джойс, широко махнувши рукою. – Ми поговоримо про це, – вона неоковирно ляснула своєю тонкою, милою ручкою по подушці, – пря’ тепер! – Рушник відсунувся убік, і вона войовниче дивилася припухлими очима. – О це справжня ти! Плачеш! Приходжу додому… щаслива… сказати про свої заруч-чини з Томмі… а ти плачеш! Що в тому такого? Ти його хочеш?
Приборкавши свою нетерплячість, Гелен примусила п’яну дівчину замовкнути і піти спати. П’яні сльози з жалю до себе полилися по лиці Джойс.
– Ніхто мене не любить! – заволала вона. – Ніхто, крім старого доброго Томмі!.. Але я не вийду за нього! Не вийду!
Вона відразу ж стихла, облизала висохлі губи, глибоко зітхнула і заснула. Гелен стала на коліна біля її ліжка, сховавши лице в покривалі, щоб уникнути важкого запаху, і жалібно заплакала. Вейн Гадсон залишив їй обов’язок, з яким несила впоратися. Це єдина річ, якої він сподівався від неї. А вона не виправдала його надій.
Прокинувшись урешті зі сну, у який впала вона, скоцюрбившись від утоми й нервового виснаження, Гелен важко підвелася, механічно позбирала розкидані листи з підлоги, увімкнула світло і рішуче попрямувала до спальні Джойс. Вона поклала листи на столику й обмила лице одеколоном.
Досить пишномовна записка Боббі Мерріка лежала перед нею, неначе вимагаючи уваги. Між рядками вона повідомляла, що він визнає свій моральний обов’язок перед доктором Гадсоном. … Вона схилялася до того, щоб відкинути такий підтекст як просте позерство… ефемерне мучеництво, з яким можна гратися, поки він не втомиться від нього… удавання геройства. Вона відвернула очі від листа, збентежена, звинувачена ним. Чи вона теж не мала певного морального обов’язку перед доктором Гадсоном? Молодий Меррік прагнув виконати свій! А що ж вона?
Вона дбайливо склала листа, і довго стояла, заклопотано стискаючи його краї нервозними пальцями. Їй спало на думку, що було б варто довго і щиросердо порозмовляти з Боббі Мерріком. Можливо, він би міг їй щось порадити. Вона зиркнула на своє вимучене відображення в дзеркалі і похитала головою. Ні, з того боку годі шукати рятунку. Вона запхнула листа у писемний футляр і втомлено впала в ліжко.