— Я, звісно, дуже радий з вами познайомитися, молоді люди, — сказав він трохи роздратовано. — Але вибачте мені: або ви навмисне затягли мене сюди, щоб відірвати від діла, і нахабно морочите голову, або я взагалі ні чорта не розумію.
— Даруйте, дорогий професоре! Це вийшло так раптово. Ми зараз усе з’ясуємо! — Сахно все ще хвилювалася. Але прихід товаришів підбадьорив її, і вона почувала себе вже значно певніше. — Справді, тут важко зразу зрозуміти. Справа надто незвичайна. Я навіть думаю, ви вже вирішили собі, що я божевільна…
— Ближче до діла, — нетерпляче перебив її професор Трембовський. Він поспішав. На нього чекала операція. — Ближче до діла. Ви запросили мене на консиліум до хворих, як казали ви. Ми зібралися і застали хворих неживими, їхній стан для нас одразу абсолютно ясний. Ми й констатували його. Але раптом ви заявляєте, що такий стан триває вже два тижні. Потім ви заявляєте, що цей стан не є смерть. Потім ви просите нас допомогти. Потім ви інформуєте, що є у вас якісь матеріали, як цих мертвих можна повернути до життя. Чорт забирай. Але медицині такі матеріали невідомі! Потім вдираються сюди оці молоді люди і запитують мене — чи їхній мертвий товариш встигне в п’ятницю прийти на обласний комсомольський зліт? Чорт забирай, але прошу або покинути всі ці недоречні жарти, або пояснити мені і докторові Івановському, — що це все означає?!
Професор Трембовський тер долоні, патлав свою шевелюру, діставав з кишені носову хусточку і знову її ховав. Він остаточно рознервувався. Обличчя Сахно, Петрової та Коломійця свідчили, що вони не знають, куди їм дітися, так незручно їм було, що вони завдали професорові прикрості. Нарешті Коломієць наважився торкнути професора за рукав.
— Дорогий професоре, ми вас благаємо, даруйте. Але ж, зрозумійте, професоре, це дійсно не смерть. Ці люди живі.
— Тобто, — встряла Сахно, — їх можна оживити!
— Ви з глузду з’їхали! — скрикнув професор Трембовський.
— Ми пояснимо зараз, професоре!
— Я не потребую ваших пояснень!
— Вони живі…
— Вони мертві!
— Даруйте, професоре!
— Я не бажаю з вами сперечатися нарешті, чорт забирай! Мене покликано сюди на консиліум до хворих. Їх нема. Є померлі…
— Нехай померлі, але ж їх можна оживити…
— Я прошу припинити всі ці недоречні жарти. Дайте мені пройти.
Професор Трембовський розгнівано рушив до дверей. Сахно, Петрова і Коломієць кинулися до нього. Вони благально склали руки на грудях. Невже ж таки піде? Але їх випередив доктор Івановський. Він раптом спинив професора.
— Одну хвилинку, професоре! — сказав він. Він був такий же спокійний і витриманий, як і раніше. Професор Трембовський спинився, гнівно вичікуючи. — Одну хвилинку! Поведінка цих молодих людей не дає, мабуть, підстав думати, що все це якісь безглузді жарти. Я схильний думати, що тут якесь прикре, а може, й трагічне непорозуміння. Дозвольте мені повернутися з молодими людьми до їхніх неживих товаришів і з’ясувати непорозуміння. Я сподіваюся, це довто не затримає. Тільки я попрошу товаришів, — він обернувся до Сахно, — негайно роздобути авто: професора Трембовського чекає операція. — Він вийняв годинника і глянув на циферблат. — Якщо я дозволяю собі затримати на кілька хвилин початок моєї лекції в інституті, то, ви розумієте, з операцією цього не може бути.
Доктор Івановський ще не скінчив говорити, як Петрова вже зірвалася з місця.
— Де в тебе телефон?
Діставши в Сахно вказівки, вона вибігла в коридор, і через хвилину вже було чути, як за стіною вона гукала в трубку:
— Гараж! Гараж!
Тим часом доктор Івановський, Сахно й Коломієць рушили до другої кімнати. Професор Трембовський знизав плечима і спокійніше потер руки. Вибух гарячого обурення вже минув.
Обидва тіла лежали так само, як їх було залишено десять хвилин перед тим. Тільки впоперек обличчя у молодшого з них ліг довгий і вузький сонячний промінь: надворі мряка спала, хмари розірвалися і визирнуло сонце.
Доктор Івановський підійшов і зовсім скинув простирадло з обох неживих. Тепер вони залишились голі, випростані й рівні.
Перше, що вражало при погляді на тіла, — не їхня дивовижна, незвичайна блідість, безколірність і просто-таки прозорість. В цьому була якась надприродність. Немов вони були зовсім знекровлені. Немов уся кров з цих істот була виточена геть. Таке бліде, знекровлене, безколірне буває вимочене у воді м’ясо зарізаної курки. Така матова прозорість є в природі в нижчих організмів. Наприклад, у медуз. Якби не воскова жовтавість шкіри, ще й темної південної пігментації, то, здавалося, ці люди були б і зовсім прозорі проти світла.