-- Я знав, що можу розраховувати на тебе, друже.
-- Звичайно, сер.
Ревс, із зростаючим жахом, зрозумів, що це правда. Завжди можна розраховувати на те, що Глокта схопиться за найменший шанс похизуватися, незалежно від того, яку ціну можуть заплатити ті, хто піде за ним у пащу смерті.
Варуз і Глокта, командир і улюблений офіцер, вчитель фехтування і найкращий учень – два найбільших негідника, яких можна знайти за рік пошуків, стали струнко і віддали один одному честь, тремтячи від вдаваного збудження. Тоді Варуз помчав геть, викрикуючи на ходу накази Поулдеру, Крою і власній зграї негідників, намагаючись прискорити рух армії, щоб жертва Першого полку не пішла намарно.
Тому що, подумав Ревс, дивлячись як на другому боці моста, збираються чорні хмари гурків, без жертв тут точно не обійдеться.
-- Це самовбивство, -- прошепотів він сам до себе.
-- Капрал Танні, -- покликав Глокта, защіпаючи мундир.
-- Сер? – найревніший з молодих солдат ревно відсалютував.
-- Принеси, будь-ласка, мій нагрудник.
-- Звичайно, сер, -- і побіг виконувати наказ. Навколо бігало багато людей і виконували накази. Офіцери шукали солдат. Люди шукали коней. Цивільні втікали; леді Веттерланд кидала через плече заплаканий погляд. Ревс згадав, що він квартирмейстер. В нього повинні бути якісь пильні справи. Однак, він тільки стояв, мов вкопаний, широко відкривши от-от готові заплакати очі, безцільно розтуляючи і стискаючи рот та кулаки.
В нього перед очима було два цілком різних види відваги. Лейтенант Вест, з блідим обличчям і стиснувши зуби, хмуро дивився в бік моста, сповнений рішучості виконати свій обов’язок, незважаючи на цілком реальний страх. В той час, як полковник Глокта насміхався зі смерті, немов з покинутої коханки, яка благає його повернутися, безстрашний у своїй впевненості, що небезпека підстерігає тільки маленьких людей.
В нього перед очима було три види відваги, усвідомив собі Ревс, тому що він теж був тут, демонструючи як виглядає повна її відсутність.
А тут і четвертий з’явився, у вигляді молодого капрала Танні, сонце виблискувало на його начищеному ремні, нагрудник Глокти у його нетерплячих руках, а в очах сяяла відвага недосвідченого юнака, що відчайдушно прагне відзначитися.
-- Дякую, -- сказав Глокта, коли Танні застібнув йому пряжки; примруживши очі він уважно спостерігав, як на другому боці моста зосереджується кавалерія гурків, щораз більше коней з’являлося із запаморочливою швидкістю. – А тепер повернися в намет і приготуй мої речі.
На обличчі Танні змалювалося збентежене розчарування.
-- Я сподівався поїхати з Вами, сер…
-- Звичайно, що ти сподівався… і я не хотів би мати нікого іншого поряд зі мною. Але якщо ми обоє поляжемо там, в долині, хто відвезе мої особисті речі матері?
Молодий капрал закліпав, ховаючи сльозу.
-- Але, сер…
-- Ну ж бо, -- Глокта поплескав його по плечу. – Не хотілося б передчасно перервати таку блискучу кар’єру. Я не сумніваюся, що колись ти станеш лордом маршалом. – Глокта повернувся спиною до приголомшеного капрала і з тієї миті викинув його з голови. – Капітан Лакенгорн, підійдіть, будь-ласка, до солдат і спитайте, чи є добровольці.
Виступаючий кадик на худій шиї Лакенгорна підскочив.
-- Добровольців? Для чого, полковнику? – Хоча для чого було цілком очевидним; внизу, в долині, прямо перед ними, немов на велетенській сцені повільно розгорталася епічна мелодрама.
-- Звичайно ж, для того, щоб очистити міст від гурків, дурний, старий козел. Мерщій роздайте зброю та підготуйте людей.
Капітан нервово посміхнувся і поспішив геть, ледь не спіткнувшись об власний меч.
Глокта вискочив на огорожу, одна нога на нижній поперечині, друга – на верхній.
-- Мої горді хлопці Першого полку Його Королівської Величності! Сьогодні я маю намір провчити цих гурків!
Молоді офіцери нетерпляче з’юрбилися навколо нього, так наче вони качки, а героїчні нісенітниці Глокти – крихти хліба.
-- Я нікому не наказуватиму – нехай це рішення буде на сумлінні кожного з вас! – він скривив губи. – А ти, Ревс? Пошкандибаєш за нами?
Ревс подумав, що його сумління витримає такий тягар.
-- Я б з радістю приєднався до Вас, полковнику, але моя нога…
Глокта фиркнув.
-- Я прекрасно розумію, носити таку тушу – непосильне завдання для любих ніг. Не хотілося б звалити цю ношу на невинного коня, -- загальний сміх. – Хтось народився для великих вчинків. Інші для… не знаю чим ти там займаєшся. Звичайно, що ти можеш не їхати з нами. Інакше і бути не може.