Зелено-білий жокейський кашкет із дашком затінював Леніні очі. Її ясно-зелені черевики виблискували глянцем.
— Нарешті, - продовжував Мустафа Монд, — управителі зрозуміли, що насиллям мало що зробиш. Повільніші, але незрівнянно певніші були методи позаутробного розвитку, неопавловського зумовлення й гіпнопедії…
А довкола талії — широкий зелений посріблений мальтузіанський пояс-патронташ, напханий (бо Леніна не була безплідною) статутним запасом протизаплідних засобів.
— Застосували нарешті відкриття Пфітцнера й Кавагучі. Провели активну пропаганду проти живородного розмноження…
— Чудово! — вигукнула Фенні з ентузіазмом. Вона ніколи не могла довго протистояти чарам Леніни. — О, який дивний у тебе пояс!
— Започаткували похід проти Минулого, позакривали музеї, попідривали історичні пам’ятники. На щастя, більшість із них іще перед тим була знищена Дев’ятирічною війною. Були вилучені книжки, видані до 150 року Е. Ф.
— Обов’язково й собі дістану такий пояс, — сказала Фенні.
— Були, наприклад, якісь споруди, що звалися пірамідами…
— Мій старий мальтузіанський чорний пояс…
- І був хтось, хто звався Шекспіром. Ви, звичайно, про нього нічого не чули…
— Просто соромно носити мій пояс з капшуком…
— Такі переваги справді наукової освіти.
— Чим більше латок, тим менший достаток, чим більше латок…
— Випуск першої моделі Т нашого Форда…
— Я ношу його майже три місяці…
— …вибрали за початкову дату Нової Ери…
— Викидання краще від латання, викидання…
— Було щось, як я вже згадував, що звалося християнством.
— …викидання краще від латання.
— Етика й філософія недоспоживання…
— Я люблю новий одяг, я люблю новий одяг, я люблю…
— …мали сенс у часи недовиробництва, але в епоху машин і зв’язування вільного азоту будь-яке недоспоживання — то справжній злочин проти суспільства…
— Мені його подарував Генрі Фостер.
— Верхи усіх хрестів були зрізані — і постав Т-подібний знак. Було тоді щось, що звалося Богом. У нас тепер Світова Держава. Ми щорічно святкуємо День Форда, влаштовуємо урочисті співи й зібрання солідарності.
— Господи Форде, як я їх ненавиджу, — думав Бернард Маркс.
— Було щось, що звалося Небесами; а проте люди все одно випивали величезну кількість спиртного.
— Люблю м’ясо, люблю багато м’яса…
— Були й такі якісь поняття, як Душа й Безсмертя.
— Запитай Генрі, де він його дістав.
— А проте це не заважало людям уживати і морфій, і кокаїн.
— А найгірше, що вона й сама думає про себе як про кусень м’яса.
— У 178 році Е. Ф. були поєднані й профінансовані зусилля двох тисяч біохіміків і фармакологів.
— Чомусь він такий насуплений, — сказав асистент Визначальника, киваючи на Бернарда Маркса.
— Через шість років було налагоджено широке виробництво на комерційній основі — наркотик вийшов ідеальний.
— Давай-но подражнимо його.
— Ейфоричний наркотик викликає приємні галюцинації.
— Насуплений Маркс, насуплений Маркс, — від плескання по плечу Бернард здригнувся й оглянувся: це тварюка Генрі Фостер. — Тобі треба прийняти грам соми.
— Всі переваги християнства й алкоголю — і жодного їхнього недоліку.
“Убити б його, вбити!” — але вголос він тільки сказав: — Дякую, не треба, — і відхилив піднесену пачку таблеток.
— Захотілося — і тут же влаштовуєш собі сомовідпочинок від реальності. І навіть голова потім не болить і не засмічується ніякою міфологією.
— Бери, — наполягав Генрі Фостер. — Бери!
— Це практично забезпечує стабільність.
— Кубик соми ковтнем — і немає проблем, — сказав асистент Визначальника, цитуючи уривок з простої гіпнопедичної мудрості.
— Лишилося тільки перемогти старечу неміч.
— Гади, гади! — зірвався Бернард Маркс.
— Ой, які ми злючі!
— Статеві гормони, переливання молодої крові, солі магнезії…
- І пам’ятай, що від усіх негараздів найкращі ліки — грам соми, — відійшли вони, сміючись.
— Усі тілесні недуги старечого віку були ліквідовані. А разом з ними, звичайно, і…
— Так не забудь запитати його про мальтузіанський пояс, — сказала Фенні.
— А разом з ними зникли і всі психічні особливості старої людини. Характер тепер лишається незмінним ціле життя.
— …згуляти б дві партії в гольф із перешкодами, поки не потемніло. Треба летіти.
— Працювати, розважатися — у шістдесят років наші сили й уподобання такі самі, як і в сімнадцять. Старі люди в минулі недобрі часи зрікалися життя, тікали від усього світського, вдавалися до релігії, витрачали свій час на читання, думання. Так, навіть думання…