Для Фенні вся Бернардова ексцентричність пояснювалася тим, що йому додали в кровозамінник алкоголю. Але Генрі, з яким занепокоєна Леніна одного вечора в ліжку почала обговорювати свого нового коханця, прирівняв бідного Бернарда до носорога.
— Носорога не видресируєш, — пояснив Генрі в своїй енергійно-лаконічній манері. - І серед людей бувають майже носороги, вони не вміють пристосовуватися, сіромахи. Бернард один із них. На щастя, Бернард непоганий працівник. Коли б не це, Директор ніколи б його не тримав. Однак, — додав для заспокоєння, — я думаю, він шкоди не завдасть.
Шкоди, правда, може, й не завдасть, але без клопотів не обійтися. От хоча б та манія усамітнюватися. Що практично означає взагалі нічого не робити? Що можна робити, усамітнившись? За винятком, звичайно, сексу, але ж людина не може проводити весь свій час у ліжку. Ну, що ще можна робити поза товариством? Практично нічого. Те післяобідня, яке вони перший раз проводили разом, видалося особливо гарним. Леніна запропонувала поплавати в басейні Торкійського клубу, а потім пообідати в “Оксфорд-юніоні”. Але Бернард заперечив, там, мовляв, буде занадто багатолюдно. Ну, тоді пограти в електромагнітний гольф у Сейнт-Ендрю? Але знову ні, бо то, бачте, марнування часу.
— А на що ж його тратити, той час? — здивовано запитала Леніна.
Очевидно, на прогулянку пішечки в Надозерному краї. Саме це запропонував Бернард. Приземлитися на вершині Скідо й поблукати пару годин у вересовій пустці.
— На самоті з тобою, Леніно, — сказав він.
— Але, Бернарде, на самоті ми будемо цілу ніч.
Бернард почервонів і опустив очі.
— Я хотів сказати: поблукаємо на самоті, поговоримо, — промимрив він.
— Поговоримо? Але про що? Ходити й говорити — дивний спосіб провести день.
Нарешті вона переконала Бернарда, хоч як той опирався, летіти в Амстердам на чвертьфінал чемпіонату з боротьби жінок-важкоатлетів.
— Знову в натовпі, - бурчав Бернард, — завжди в натовпі…
І до самого вечора Бернард був уперто нахнюплений, не хотів розмовляти з друзями Леніни, яких вони зустріли в барі сомного морозива в інтервалах між змаганнями борців, і навідріз відмовився прогнати нудьгу сомовою водичкою з полуничним морозивом, як вона пропонувала.
— Вважаю за краще залишатися самим собою, — говорив він. — Хай буду поганим самим собою, ніж якимось добрим іншим.
— Вчасно прийнятий грам заощаджує дев’ять, — показала Леніна свої світлі скарби премудрості, завченої у сні.
Бернард із досадою відштовхнув подану склянку.
— Не сердься, — сказала Леніна. — Пам’ятай: соми ковтнем — і немає проблем.
— Замовкни, Форда ради! — скрикнув він.
Леніна знизала плечима.
— Краще півграма, ніж драма, — закінчила вона з гідністю й випила зі склянки.
Дорогою назад через Ла-Манш Бернард наполіг виключити пропелер, щоб покружляти на гелікоптерових гвинтах метрів за тридцять над хвилями. Погода погіршала: подув південно-західний вітер, захмарилося небо.
— Поглянь, — наполіг він, вказуючи на море.
— Жахливо, — відсахнувшися від вікна, сказала Леніна. Її настрахала порожнеча ночі, що насувалася, бушування пінистих хвиль, бліде виснажене лице місяця серед хмар, які бігли небом. — Ввімкни негайно радіо. Хутчій! — вона простягла руку і навмання покрутила вимикача.
— …небеса сині в твоїй середині, - заспівала шістнадцятка фальцетом, — завжди погожа днина…
Потім вона затнулася, і настала тиша. Це Бернард вимкнув приймача.
— Я хочу спокійно дивитися на море, — сказав він. — Це звірине ревище заважає дивитися.
— Та це ж чудова музика. І я не хочу дивитися на море.
— А я хочу, — наполягав Бернард. — Від моря в мене таке відчуття, ніби, — він завагався, підшуковуючи слова, — ніби стаю самим собою, якщо ти розумієш, що я маю на увазі. Більше самим собою і менше частиною чогось іншого. Не лише клітиною в суспільному тілі. Чи не відчуваєш і ти подібного, Леніно?