Ревучи й скиглячи з подвоєним, завзяттям натовп навалився на кривдників.
- Їм кінець, — сказав Бернард, що стояв обабіч сутички, і, охоплений раптовим поривом, кинувся був друзям на допомогу, але, вагаючись, зупинився, потім, засоромившись, ступив знову наперед, потім знову завагався та й застиг, страждаючи від принизливої нерішучості: без нього їх можуть повбивати, а якщо він допомагатиме, то можуть вбити і його самого.
Та тут (слава Форду) в очкастих, свинорилих протигазах вбігли поліцейські. Бернард кинувся їм назустріч. Він розмахував руками — тепер і він щось робив. Закричав:
— Рятуйте! Рятуйте! — все голосніше й голосніше, ніби тим криком і він допомагав рятувати. — Рятуйте, рятуйте, рятуйте!
Зіпхнувши його з дороги, щоб не заважав, поліцейські приступили до роботи. Троє з заплічними розпилювачами пустили в повітря густі хмари пароподібної соми, двоє поралися над переносною скринькою синтетичної музики. Ще четверо з водяними пістолетами, зарядженими наркозною рідиною, врізалися в юрбу й методично валили з ніг найрозлютованіших бешкетників.
— Швидше, швидше! — галасував Бернард. — Швидше, а то їх повбивають. Вони їх… Ой!..
Роздратований його верещанням, один із поліцаїв вистрілив у нього з водяного пістолета. Бернард секунду-другу похитався на ногах, з яких, здавалося, випали кістки, а сухожилля й м’язи стали драглями, навіть не драглями, а водою, і гепнувся на підлогу.
Раптом зі скриньки Синтетичної Музики почав говорити Голос. Голос Розуму, Голос Добросердя. Сувій звукового запису розгорнувся в синтетичну Антибунтівничу промову номер другий (середньої сили).
— Мої друзі, мої друзі, - говорив Голос прямо з глибин неіснуючого серця і так патетично, з ноткою безмежно лагідного докору, що навіть очі поліцаїв за скляними вікнами газмасок на мить затьмарились сльозами. — Навіщо вся ця колотнеча? Чому? Поєднаймося в щасті й добрі. У щасті й добрі, - повторив Голос. — У мирі, в спокої. -Голос тремтів, стишувався до шепоту й завмер. — О, мені так хочеться, щоб ви любили одне одного! Прошу вас, будьте ласкаві й добрі одне до одного…
За дві хвилини Голос і випари соми зробили своє діло. Дельти цілувалися й обіймалися по шестеро відразу. Навіть Гельмгольц і Дикун мало не плакали.
Принесли нові коробочки з таблетками, нашвидку організували додатковий розподіл, і під задушевне баритонне напутнє слово Голосу близнюки розходилися, розчулено плачучи, ніби вмирали з жалю.
— Прощавайте, мої найдорожчі, найдорожчі друзі, хай вас береже наш Форд. Прощавайте, мої найдорожчі, найдорожчі…
Коли відійшли останні дельти, поліцай вимкнув програвача — затих ангельський Голос.
— Підете по-доброму? — запитав сержант. — Чи треба буде вас анестезувати? — Він загрозливо прицілився своїм водяним пістолетом.
— Ні, ми підемо по-доброму, — відповів Дикун, витираючи кров то зі своєї розбитої губи, то з подряпаної шиї та покусаної лівої руки.
Притиснувши хусточку до носа, з якого текла кров, Гельмгольц кивнув ствердно головою.
Прийшовши до тями, почувши під собою ноги, Бернард вибрав цей момент, щоб якнайнепомітніше підійти до дверей.
— Гей, ти там! — гукнув сержант, і свинорилий поліцай перебіг кімнату й схопив Бернарда за плече.
Бернард обернувся з виразом ображеної невинності.
— Тікати? Я такого і в думці не мав. Хоча, все одно, з якої причини ви мене затримуєте? Мене! — сказав він сержанту. — Не можу зрозуміти.
— Але ж ви приятель заарештованих, чи не так?
— Ну… — почав Бернард і затнувся — заперечувати неможливо. — А що коли й так? — запитав він.
— Пройдемо, — сказав сержант і повів їх усіх до поліційного автомобіля, що чекав за дверима.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Кімната, в яку завели всіх трьох, була кабінетом Головконтра.
— Його фордність зараз надійде, — сказав гамма-слуга і залишив їх.
— Це більш схоже на вечірку з кофеїновипивкою, а не суд, — сказав зі сміхом Гельмгольц, сідаючи в найпишніше пневматичне крісло. — Не вішай носа, Бернарде, — сказав він, глянувши на позеленіле, бліде й сумне обличчя свого друга.
Але Бернард не підвів голови, не відповів, навіть не глянув на Гельмгольца, сів на найнезручніше крісло в кімнаті з невиразною надією якось применшити гнів вищої влади.