— Але ці фільми позбавлені всякого глузду.
— Зате в них безліч приємних відчуттів.
— Але це… це маячня якогось ідіота.
— Ви не вельми поштиво характеризуєте свого друга містера Вотсона, — засміявся Мустафа, — одного з наших найвидатніших спеціалістів з інженерії емоцій.
— Однак він має слушність, — сумно сказав Гельмгольц. — Справді, вони ідіотські. Писати тоді, коли нема чого сказати…
— Згоден. Але це вимагає колосальної винахідливості. Ви робите машини з мінімальної кількості сталі, а твори мистецтва чи не повністю з самих емоцій.
Дикун похитав головою:
— Все це мені видається бридким.
— Авжеж, що так. Фактично щастя завжди виглядає досить бідно в порівнянні з надмірно підфарбованим лихом. І, звичайно, стабільність менш колоритна, ніж нестабільність. А вдоволеність позбавлена чару переможної боротьби зі злою долею: ні мальовничого змагання із спокусою, ні ореолу фатальних сумнівів і пристрастей. Щастя позбавлене величних ефектів.
— Нехай і так, — сказав, помовчавши, Дикун, — але невже не можна без цього жаху — без близнюків? — Він потер очі, неначе спробував стерти з них видовище тих довгих рядів однаковісіньких карликів при конвеєрах, тих юрб близнюків у чергах біля входу в Брентфордський моновокзал, тих людських червів, що роїлися довкола Ліндиного ложа смерті, ту однолику агресивну юрбу. Він поглянув на свою забинтовану ліву руку й здригнувся. — Жах!
— Але як корисно! Вам, бачу, не подобаються наші групи Бокановського, але я запевняю вас, вони той фундамент, на якому будується все інше. Вони — стабілізуючий гіроскоп, який дозволяє ракетоплану держави витримувати неухильний курс. — Басистий голос тремтливо вібрував, рука, жестикулюючи, зображала весь простір і нестримний політ ракетоплана. Красномовність Мустафи Монда майже дорівнювала синтетичним стандартам.
— А хіба не можна обійтися зовсім без них? — затявся Дикун. — 3 тих бутлів-ампул ви можете одержати, що захочете. Чому ви не робите кожного альфою з двома плюсами, коли вже на це йдеться?
— Ну ні, нам ще жити не набридло, — засміявся Монд. — Наш девіз — щастя й стабільність. Суспільство лише з альф обов’язково буде нестабільним і бідолашним. Уявіть собі фабрику, забезпечену робітниками-альфами, тобто окремими й неспорідненими особами з доброю спадковістю і кондиційовано здібними, в певних межах, до вільного вибору й прийняття важливих рішень. Тільки уявіть собі це! — повторив він.
Дикун спробував, але без особливого успіху.
— Це абсурд. Людина, сформована і зумовлена як альфа, збожеволіє, якщо буде змушена виконувати роботу напівнедоумкуватого епсилона, збожеволіє або почне усе трощити. Альфи можуть бути хорошими членами суспільства, але з умовою, що виконуватимуть роботу альф. Лише від епсилона можна сподіватися жертв, пов’язаних з роботою епсилона, тому що для епсилона то не жертви, а лінія найменшого спротиву, звична колія, по якій він має котитися. Він не може себе стримати, він наперед приречений. Навіть після випуску з ампули він усе ще в ній — у невидимій ампулі дитячих і ембріонних рефлексій. Звісно, кожен з нас, — замислено продовжував Головконтролер, — проводить своє життя в ампулі. Але якщо випало бути альфами, наші ампули величезні в порівнянні з ампулами нижчих каст. У менших бутлях ми б тяжко страждали. Не можна наповняти вищекастовим сурогатом шампанського посуд епсилонів. Теоретично це очевидно. Та й практично підтверджено. Кіпрський експеримент дав переконливі результати.
— А що то за експеримент? — запитав Дикун.
— Можете, якщо хочете, назвати його експериментом переливання, — посміхнувся Монд. — А почалося це 473 року ери Форда. Контролери очистили острів Кіпр від усіх попередніх мешканців і заселили спеціально вирощеною групою з двадцяти двох тисяч альф. Їм було передано необхідну сільськогосподарську й промислову техніку, і їх залишили самотужки влаштовувати свої власні справи. В результаті всі теоретичні передбачення точно здійснилися.
Земля як слід не оброблялася, на всіх фабриках страйкували, закони зводилися нанівець, наказів не слухалися, всі альфи, виділені на певний час виконувати чорну роботу, постійно інтригували, щоб дістати кращу роботу, інші, на вигідній роботі, інтригували, щоб за всяку ціну зберегти її за собою. Не минуло й шести років, як спалахнула справжня громадянська війна. Коли дев’ятнадцять тисяч з двадцяти двох загинули, уцілілі одностайно просили Світових Контролерів знову взяти управління в свої руки. Що вони й зробили. І то був кінець єдиного в світовій історії суспільства альф.