— Бий, бий, бий!.. — знай кричав Дикун.
Раптом хтось завів “Оргію-поргію”, і всі дружно підхопили приспів, пішли колом, пританцьовуючи й плескаючи одне одного по плечах у ритмі 6/8. Оргія-поргія…
Було за північ, коли відлетів останній гелікоптер. Очманілий від соми, виснажений затяжною оргією, Дикун вклався і заснув у вересі. Прокинувся, вже коли сонце було високо. Полежав, кліпаючи очима, як сова на світло, потім раптом усе пригадав. Усе.
— О Боже мій, Боже мій! — затулив він обличчя руками.
Під вечір показалися гелікоптери — летіли із-за Гог-Беку десятикілометровою чорною хмарою. У всіх газетах була описана вчорашня оргія примирення.
— Дикуне! — покликали ті, що прибули першими. — Містере Дикун!
Відповіді не було.
Двері маяка прочинені. Вони відкрили їх, зайшли в сутінки вежі. В арці на другому боці кімнати вони побачили східці, що вели на вищі поверхи. А під короною склепіння гойдалися дві ступні.
— Пане Дикун!
Повільно, дуже повільно, як дві неквапливі компасні стрілки, ноги оберталися праворуч — на північ, північний схід, схід, південний схід, південь, південний захід; зупинилися, повисіли непорушно й знову почали обертатися, так само не поспішаючи, але вже ліворуч — південний захід, південь, південний схід, схід…
© ВСЕСВІТ. - 1994. - № 5/6, 7.
© МАРЕНКО Сергій, переклад з англійської, 1994.