Щовесни відбуваються десятки тисяч зсувів берегів, і нові тонни підмитої землі додаються до тих мільйонів, що їх річка виносить у величезні водойми за назвами Атабаска й Велике Невільницьке озеро.
Багато дерев, які стояли на межі зсуву, були розірвані надвоє. Безліч островів змивається та безліч утворюється знову в результаті цих сезонних паводків. Нам не раз траплявся острів, де ялини були наполовину засипані землею, — це навіжена річка-матінка подарувала йому шестифутовий шар наносів.
У дельті річки Невільницької біля Форт-Резольюшен перед нами відкрилися підсумки її діяльності з розширення дельти. Мільйони тонн землі, винесені в глибоке прозоре озеро, заповнили його на багато квадратних миль, і тепер воно так обміліло, що стало складнопрохідним навіть для піроги. Тисячі величезних дерев, викрадених річкою в її верхній течії, утворили завали-дамби; обростаючи наносами, вони сповільнюють плин ріки. На дамбі росте очерет, який затримує ще більше наносного ґрунту. Верба закріплює його, і в результаті утворюється суша. Саме так виникли всі низовини біля устя річок Великої Невільницької та Атабаски. А нові дамби з дерев, які готують наступне захоплення озера, зустрічаються з регулярністю, в якій можна запідозрити участь людини.
Пізніше, коли ми досягли безлісої тундри, робота природних сил була настільки ж очевидна, хоча ми й не могли спостерігати її наприкінці літа, бо головний діяч тут не текуча вода, а гігант Санта-Клаус.
ВОЛОК ПАЙК
За кожні сто миль я вирішив залишати в затишних місцях запас провіанту, якого б вистачило на двісті миль зворотного шляху, та застрахуватися в такий спосіб від можливих збитків. Подібні запаси продовольства вже зберігалися в Чіпевайані, у Сміті й Резольюшені, але це були поселення, тепер же ми вирушали в зовсім дикі місця, де навряд чи зустрінемо подібних до себе й де опинимося віч-на-віч із суворою природою Півночі. Інші мандрівники теж покладалися на схованки, але в схованок є три смертельних вороги — погода, ворони та росомахи.[15] Я передбачив, як уберегти схованки від кожного з них. Непромокальні мішки із замінника шкіри повинні були вберегти їжу від негоди, підвішені на мотузках порожні консервні бляшанки — відлякувати ворон. На дерево, де влаштовувалася схованка, не могла видертися жодна росомаха: його охороняв «амулет», забиті вістрями донизу великі рибальські гачки. Цей спосіб, запозичений у Тиррелла, діяв безвідмовно, і жодна з наших схованок не була пошкоджена чи пограбована. Тиррелл дуже багато зробив для вивчення тутешніх місць, і його ім’я навіки пов’язане з історією та географією цього краю. Складену ним карту волока ми вважали подарунком долі — з’ясувалося, що наш провідник був тут лише раз, та й то ще в дитинстві. Він, природно, все забув і часто сумнівався у виборі шляху. Дивно інше — як він примудрився взагалі хоча б щось запам’ятати.
На волоку Пайк нам дошкуляла комашня, яка роїлася навколо та нападала з такою люттю, що комарі порівняно з нею здавалися безневинними метеликами, котрі щойно випурхнули з кокона. Хоч якою великою була наша ворожість до цих кровососів, вони принаймні не заражали хворобами (дотепер!) і не прокушували щільний одяг. Мошкара ж бо подібна до чуми, яка скрадається в пітьмі; вона залазить під одяг, жалить і виділяє якусь отруту. Найбільше страждають частини тіла біля отворів у «обладунках» — шия, зап’ястя та щиколотки. Незабаром шия у кожного з нас стала схожою на шию старого, загартованого в битвах моржа. Дивовижно роздута, в гулях наривів і кривавих фляків, вона страшенно боліла й мала огидний вигляд. Могло здатися, що це сліди якоїсь страшної хвороби. Ночі зо дві через пекучу сверблячку я не заплющував очей. На щастя, третього дня ми вибрались із зони панування ненависних комах і щиро поспівчували бідолашним єгиптянам, яких за їхні власні чи й чужі гріхи спіткала одна з кар єгипетських — мухи.
Але було в нашому таборі те, що з надлишком надолужило цю напасть — дух доброзичливості та віра в майбутнє! Старий Уїзо, усміхнений і веселий, завжди готовий узятися до будь-якої справи, часом збивався з дороги — і не дивно, якщо врахувати всі обставини, — але його помилки були поправні, оскільки я прихопив із собою чудові карти Тиррелла. На здорованя Біллі теж завжди можна було покластися, вранці його не доводилося будити двічі. На яку б ранню годину не призначили підйом, він відразу вставав і вправно готував сніданок — чудовий сніданок, варто зазначити, адже Біллі був першокласним кухарем. А якщо було потрібно перетягти вантаж на волоку, він безмовно звалював на себе по двісті п’ятдесят фунтів.
15
Найбільшим представникам сімейства куничих (