Пребл поєднував у собі знання, неабиякий розум і незвичайну фізичну силу. І, хоч це й не входило в його обов’язки, він приймав на свої плечі не менший вантаж, аніж Біллі. З ряду причин я міг переносити лише легкі речі — рушниці, фотокамери, все крихке та битке, або ж, поки Біллі працював вантажником, готував їжу. Але всі ми в прямому та переносному значенні були в одному човні — разом гребли, разом працювали, разом їли й, наснажені загальним бажанням, прагнули до однієї мети. З огляду на це подорож була ідеальною.
За три з половиною дні ми пропливли вісім маленьких озер, здолали дев’ять волоків (30 миль) між двома чималими водними шляхами — Великим Невільницьким озером і озером Артиллері, на березі якого стали табором у ніч на 31 липня.
Двом із десяти озер першовідкривачі не дали назви. І я скористався цим та назвав їх Уїзо й Лутіт на честь своїх помічників.
Уся місцевість тут — куди не глянь — порізана оленячими стежками. Сліди карибу різко відбиті, мов у преріях бізонів, але роги та кістки трапляються рідко. З’ясувалося, це тому, що карибу скидають роги далеко від рідних місць, а кістки загиблих тварин перемелюють вовки.
Старих слідів була незліченна кількість, свіжих — жодного. Уїзо сказав:
— Днів за чотири оленів буде сила-силенна.
Старий помилився, стада карибу з’явилися місяців за два, не раніше, що свідчить про навіжену вдачу цих тварин.
Тут, на північних берегах озера Артиллері, де закінчуються ліси, ми виявили, як не дивно, дерева-велетні: модрину, найбільшу з бачених досі, та ялину п’ятдесят п’ять дюймів у обхваті на відстані фута від землі.
У цьому таборі Уїзо поскаржився на погане самопочуття — у нього боліла спина. Я не міг зрозуміти, що з ним, але Біллі мудро зауважив:
— Дайте йому яку-небудь пігулку, і він миттю видужає. Не має значення яку, аби тільки він від вас її отримав.
Якщо вже давати ліки навмання, то найкраще — проносне. І я дав Уїзо велику сильнодіючу пігулку ревеню, після чого все налагодилося.
НАРЕШТІ НА БАТЬКІВЩИНІ КАРИБУ
Вранці 1 серпня ми вирушили в плавання озером, бо відчули — вкотре! — приплив радості з того, що перебуваємо на завершальному етапі подорожі й нарешті наближаємося до Землі Карибу.
Ми пливли глибоким спокійним озером, милувалися берегами, прикрашеними малорослим лісом. Прозора глибина північних озер тішила око. Дно озера за глибини п’ятнадцять футів видно так само виразно, як дно дрібного струмочка де-небудь на сході країни.
Коли човен ковзає по воді й ти вдивляєшся в далекий підводний світ, виникає повна ілюзія польоту. Я вперше поцінував швидкохідність нашого чудового човна. Всі мої колишні уявлення про його швидкість виявилися заниженими. Маючи на руках карти Тиррелла, я вирахував, що ми вчотирьох гребли зі швидкістю не три з половиною, а п’ять миль за годину — за бажання могли вичавити й усі шість.
Обгинаючи південно-східний берег острова, ми спостерігали, як поступово гірський ландшафт переходить у рівнинний, гряди крутих гранітних скель змінюються круглими пагорбами та зеленими долинами поміж них. Я дивувався з назви цих місць — Барренс.[16] Дерева тут дійсно не ростуть, але буяння трав можна порівняти, мабуть, із заплавними лугами Нової Англії. В інших долинах трава не гірша, ніж у преріях Індіани, та й у найоголеніших місцях пасовиська кращі, ніж у центральній частині Вайомінгу. Будь-який скотар із Заходу вважав би своє становище міцним, якби мав такі. А ці землі називають пустищами!
О третій пополудні перед нашими очима розгорнувся дивовижний краєвид — гора Бівер-Лодж. Її рожево-червоні гранітні стрімчаки створюють неймовірний контраст зі смарагдовою шапкою із трав і мохів, які ростуть тут воістину в тропічному достатку, а води озера, що омиває виступи скель, — середземноморською синявою.
Останні дев’ять миль ми пройшли менш ніж за дві години, проминули занедбане індійське село та висадилися біля останньої межі лісів о пів на восьму вечора.
Уночі розгулялася негода, квапитися не було потреби, втома далася взнаки, і ми проспали до десятої. Біллі підійшов до мого намету й сказав:
— Містере Сетон, з’явилися карибу!
Я рвонувся до дверей і на тлі неба побачив на скелі чотирьох оленів. Ми разом побігли до найближчого пагорба. Назустріч нам ішов Пребл — він уже побував там і бачив їх. З високої місцини ми нарахували двадцять оленів — ціле стадо.
Незабаром з’явилися й інші стада. Карибу паслися в кожній долині, вони повільно просувалися на південь або стояли, насолоджуючись прохолодним вітерцем, який позбавляв їх від мучителів-кровососів.
16
Англійське слово «barren» означає «мирний», «неродючий».