Цей острів вподобали для переходу олені. Біллі та Уїзо, не здогадуючись про це, поставили намет просто на їхньому шляху. Вранці, оглядаючи місцевість із вершини гори, я побачив трьох карибу. Вони перепливли річку та прямували в мій бік. Біллі та Уїзо прилягли подрімати по обіді, а я подумав, чи не пожартувати, чи не пустити на них переляканих оленів? І я сховався за валуном. Карибу йшли звичною стежкою. Як тільки вони порівнялися зі мною, я з диким лементом вискочив із-за валуна. Але трапилося непередбачене. Керуючись одвічною мудрістю карибу — «сумніваєшся — стрибай у воду», тварини не ввірвалися з переляку в намет моїх приятелів, а трьома стрибками здолали спуск і кинулись у воду. Після цього спокійно пропливли чверть милі до іншого берега.
Острів Сендхіл — благословенне місце для дрібних ссавців. Саме на цьому острові Пребл добув наш перший екземпляр білого лемінга. Дрібні ссавці почуваються на великих островах краще, ніж на материку, — умови життя ті самі, але вода відгороджує їх від хижаків.
Великий острів посеред озера Клінтон-Колден вподобали довгохвості ховрашки.[20] Ми виявили цілі колонії хвостатих звірят.
29 і 30 серпня ми гребли без втоми, обстежуючи озеро. На ніч зупинилися біля порогів біля виходу з озера Клінтон-Колден. І наступного дня пройшли пороги озера Касба. Пребл уже приготувався тягти вантажі берегом, але, про всяк випадок, запитав Уїзо:
— Пройдемо пороги?
Уїзо причалив до берега, примружився, оглянув пороги з підвищення та буркнув:
— Угу.
Пребл повернувся та повідомив:
— Ну, вже якщо Уїзо говорить, що можна пройти пороги, виходить, можна. Залишається сподіватися на індіанську розсудливість. Білий ризикує, індіанець — ні; він краще знайде обхідний шлях.
І ми благополучно минули пороги.
Запаси продовольства що не день зменшувалися, і наш красень-човен плив дедалі швидше. У спокійну погоду ми проходили по 30–40 миль.
30 серпня пропливли останні 6 миль за годину та шість із половиною хвилин.
2 вересня, незважаючи на зустрічний вітер, пройшли 36 миль за вісім з половиною годин і ввечері вже ковзали по спокійній гладіні озера Артиллері серед численних мальовничих острівців, поки не причалили до місця нашої останньої стоянки біля Останніх лісів.
ПЕРШІ ЛІСИ
Вранці нас розбудила ніжна, солодкозвучна пісня дрозда, який виспівував «чир-ап, чи-ри-лі», як де-небудь в Онтаріо чи в Коннектикуті. Схованка була цілісінька й ми прикрасили свій стіл різносолами. Удосталь харчів, удосталь палива — про що мріяти? Але на цьому благовоління фортуни не скінчилося. Стояла чудова, дивовижна погода, дивовижні, просто-таки літні, деньки. Комарі зникли, і ми сховали непотрібні накомарники. Скрізь було безліч тварин. Блискуча гладінь озера з білосніжними гагарами немовби втілювала індіанську мрію про мисливські угіддя в раю. Це були найбільш мирні, найщасливіші дні нашої подорожі, і ми цілий тиждень відпочивали в лісі, черпаючи радість із усього, що нас оточувало.
Наступного ранку я надовго пішов до знайомих пагорбів. Кістяки тварин, убитих нами раніше, були об’їдені дочиста, мабуть, чайками та воронами, оскільки всі кістки й навіть сухожилля залишилися цілими.
Виявилося там і безліч свіжих слідів карибу-одинаків, але великі стада, зважаючи на все, тут не проходили. Уїзо на моє прохання навідався в індіанське село за дві милі на південь від табору. Він повернувся зі звісткою, що село покинуте — всі пішли за оленями в ліси на південь від озера. Старий знову помилився у своїх пророкуваннях.
Уночі вдарив перший морозець. У чайниках намерз лід — півдюйма, не менше. Чому в чайниках утворюється найтвердіша крижана шкоринка? Ймовірно, тому, що там незначна кількість нерухомої води оточена металом.
Біллі вчора «ходив на базар» по м’ясо та підстрелив ситого маленького карибу. Сьогодні вранці він пішов по решту м’яса та виявив, що більшу частину поцупила росомаха. Зважаючи на сліди, це була стара самка з одним або двома дитинчатами. Якийсь час ми намагалися йти за ними, але незабаром їхні сліди загубилися в довгій гряді скелястих гір.
Росомаха — одна з найтиповіших тварин Далекої Півночі. Вона здобула недобру репутацію заклятого ворога мисливців. Росомаха йде за ними слідом і спускає всі капкани, ласуючи приманкою, — ось що викликає людську ненависть, а хитрість, яка дозволяє їй уникнути відплати, викликає страх.
20