— Не пригадую.
Санчес похитав головою, подумав: ти не читала, люба моя; якби читала, то не могла б її забути, як же прекрасно ти засинала з книжкою, коли я залишався у тебе в Бонні, на Бетховен-штрасе, в твоїй маленькій кімнаті під самісіньким дахом, чистенькій і світлій, як слово «здрастуй», ти засинала, немов дитина, і підкладала долоньку під щоку, скручувалась калачиком і солодко чмокала уві сні, а я лежав і боявся поворухнутись, хоч мені треба було встигнути продивитись за ніч добру сотню сторінок, як би обережно я не відсовувався від тебе, ти все одно відчувала це і обнімала мене, пригорталася ще ближче, і я лежав біля тебе недвижний.
— Це чудова книга великого гватемальця, — продовжував він. — Астуріас розповів про диктатуру Естради Кабрери, він писав, що диктатура — це страшний, отруйний павук, який розбещує, підкуплює, залякує всі класи суспільства, люди стають або бездушними механізмами, або фанатиками, або гидкими пристосованцями… Дехто думає, що після диктатури прийде новий час і все стане на свої місця… На жаль, це не так. Минають роки, а дух диктатора і його системи ще довго живе. Чому? Та тому, що диктатура роз’їдає суспільство до самих кісток…
— Коли ви намічаєте провести вибори? Я маю на увазі демократичні?
— При диктатурі, яку повалив народ на чолі з армією, теж проходили «демократичні вибори»… Я проти вільного поводження зі словом «демократія». Я починаю відлік демократії з кількості грамотних жінок і здорових дітей у Гаривасі… Гадаю, що в середині наступного року пройдуть вибори, хоч головні вибори відбулися зовсім недавно і вони були загальнонародними: люди вийшли на вулиці, вони голосували, будуючи барикади й кидаючи гранати в бронетранспортери поліції…
— Як ставиться адміністрація Білого дому до практики уряду, очолюваного тобою, полковнику Санчес?
— Ми підтримуємо нормальні дипломатичні відносини з Сполученими Штатами, і в мене немає підстав, достатніх, уточнив би я, підстав для того, щоб звинувачувати північного сусіда у втручанні в наші справи.
— Але в американській пресі…
Санчес перебив:
— Я не знаю, що таке «американська преса»… Є преса Північної Америки, є преса франкомовної Канади, є газети, що виходять в Бразілії португальською мовою, є наша преса — для людей, що читають по-іспанськи.
— Пробач… Я мала на увазі пресу Сполучених Штатів… Там нині почали з’являтися статті, в яких твій режим називають прокомуністичним…
— Я за свободу друку, — відрубав Санчес. — Це їхня справа… Я досить ретельно аналізував північноамериканську пресу перед інтервенцією в Гватемалу… Якщо тебе цікавить, як готується інтервенція, почитай ці матеріали — і ти зрозумієш, коли є реальна небезпека… Адже я не ображу тебе, коли скажу, що журналістам легше друкували трухлятину? За це, видно, більше платять?
— Та ні, ти мене не образив…
— Пробач іще раз, але ж це правда, хіба не так?
— Це правда… Хто стоїть за спиною правих екстремістів, що ховаються в сельві на півночі Гаривасу?
— Я краще скажу, з кого вони рекрутуються. Певен, коли ми почнемо нашу економічну реформу, коли кожен громадянин матиме реальне право виявити себе в бізнесі — так, так, саме так, у бізнесі, спрямованому на благо всіх і відповідно до внеску кожного в цю справу — на своє власне благо, — живильне середовище для демагогів, що рекрутують правоекстремістських відщепенців, зникне.
— В чому ти вбачаєш суть економічної реформи?
— В чесній і справедливій оплаті, яка спонукала б людей до праці, до творчої праці. В чесному розподілі національного прибутку. В залученні іноземного капіталу, достатнього, щоб можна було дати країні енергію. Ти їздила по республіці й бачила, що у нас практично немає механізованої праці, жінки й діти працюють на осонні ручним способом, тоді як усе це можна робити машинами…
— А яку роботу ти даси людям, якщо зможеш провести економічну реформу, тобто від ручної праці перейдеш до машинної?
— Узбережжя… Наше узбережжя може стати таким курортно-туристським місцем, рівного якому не знайдеш…
— А після того, як ви забудуєте узбережжя?
Санчес хмикнув.
— Коли говорити про той час, коли ми побудуємо те, над чим зараз працюють архітектори й скульптори, це вже буде наступне десятиріччя, а я прагматик, я мушу думати про найближче майбутнє; ті, хто в нашому уряді працюють над проблемами перспективного планування, думають про далеке майбутнє…