На лівій долоні я маю невеличкий шрам — нагадування про юнацькі роки, коли я ще не навчився дбати про руки й розуміти їхню цінність. Щоразу, як я виконував фокуси з колодою карт, монетою, шовковою хусткою та іншими предметами, дедалі більше переконувався, що людська рука — дуже делікатний інструмент, тонкий, сильний і чутливий. Але одного ранку, працюючи в майстерні, я зробив неприємне відкриття — столярні роботи були вкрай небезпечними для моїх рук. Під час виготовлення ободу я заґавився: один хибний рух різцем, і мою ліву руку розсік глибокий поріз. Пам’ятаю, як я остовпів, не вірячи власним очам. Із рани хлинула багряна кров, стікаючи від зап’ястка до ліктя; зведені судомою пальці нагадували кігті хижого птаха. Старші робітники звикли до таких травм, тож зреагували миттєво: уміло наклали джгут, посадили мене на воза й повезли до лікарні. Впродовж двох тижнів я не знімав пов’язку. Біль, кров і тимчасові незручності лякали мене значно менше, ніж чорні думки про те, що сталося непоправне і рука навіки залишиться скаліченою і ні до чого не придатною. Як з’ясувалося згодом, пошкодження були не настільки серйозними. Я пережив чимало хвилювань, поки рука погано згиналася і майже не слухалася мене. Зрештою рухливість сухожиль і м’язів відновилася, краї рани зрослися як належить, і за два місяці я повернувся до нормального життя.
Цей інцидент послужив мені важливим уроком. За тих часів престидижитація була для мене звичайним хобі. Я ще не виступав перед публікою і навіть не розважав робітників у майстерні, як це робив Роберт Нунен. Моя ілюзіоністська програма обмежувалася одноманітними тренуваннями перед високим дзеркалом. Але захоплення переросло у пристрасть, що межувала з одержимістю. Я не міг дозволити, щоб якась там травма поставила під загрозу мої грандіозні плани!
Розсічена долоня стала ще однією визначною віхою в моєму житті, адже саме вона допомогла мені визначитися з пріоритетами. Раніше я був підмайстром, який вчився фокусів у вільний час, але після тієї історії я перетворився на ілюзіоніста-початківця, рішуче налаштованого долати всі перешкоди. Мої вподобання могли видатися дрібницями, але я надавав провідного значення здатності утримувати в долоні приховану карту, крадькома витягати більярдну кулю з фетрової торбинки або непомітно сувати позичену в глядача п’ятифунтову банкноту в попередньо підготовлену помаранчу. Я вважав ці вміння незрівнянно важливішими за виготовлення возових коліс на замовлення трактирника. Піддавати ризику руки було неприпустимо.
VI
Я не зізнавався собі в цьому! Що відбувається? Як далеко я маю зайти? Нічого не писатиму, доки не знатиму напевно!
VII
Ми все обговорили й прийняли рішення. Мені продовжувати? Гаразд, я візьмусь до роботи за таких умов. Я можу писати те, що вважаю доречним, а я можу додавати те, що вважаю доречним. Я не планував розповідати нічого, на що я б не погодився; мені просто хотілося навести більше подробиць, перш ніж я перечитаю текст. Прошу вибачення, якщо я думав, що дурив себе. Я не мав лихих намірів.
VIII
Перечитав ці нотатки кілька разів. Здається, я зрозумів, до чого я хилю. Моя бурхлива реакція була викликана подивом. Тепер я трохи заспокоївся і переконався, що не переступив межу — не бовкнув нічого зайвого.
Але я пропустив стільки важливих подій! Гадаю, я маю розповісти про зустріч із Джоном Генрі Андерсоном, адже саме він рекомендував мене Маскелайнам.
Чому б мені не перейти до цієї оповіді просто зараз?
Або я почну негайно, або залишу собі записку. Треба чергуватися частіше!
Обов’язково внесу такі пункти:
1. Як я дізнався, чим займається Енджер, і як я вчинив із ним.
2. Олів Венскомб (NB: Моєї вини тут нема).
3. Сара? Діти?
Угода поширюється на ці пункти, хіба ні? Так я її тлумачу. Якщо я не помиляюсь, доведеться багато чого викреслити або додати значно більше інформації.
Дивуюсь, що встиг так багато написати.
ІХ
У 1872 році, коли мені було шістнадцять, до Гастінгзу приїхав Джон Генрі Андерсон — цілий тиждень він виступав у театрі «Ґаєті» на Квінс-роуд зі своїм «Дивовижним ілюзіоном». Я відвідав усі покази й за можливості старався купляти квитки в партері, ближче до сцени. Жодна сила не змусила би мене залишитися вдома. За тих часів він був знаним ілюзіоністом, винахідником низки неймовірних трюків. До того ж подейкували, що він підтримує молодих фокусників і допомагає їм пробитися.