Знайомство з містером Андерсоном і містером Маскелайном мало вирішальне значення ще й тому, що вони були єдиними ілюзіоністами, з якими я спілкувався на перших етапах мого становлення, коли Угода ще не набула теперішньої форми. Ніхто, крім них, не знає секрет моїх номерів. Містер Андерсон, на жаль, покинув цей світ, але Маскелайни — включно з містером Невілом Маскелайном — досі виступають на сцені. Я знаю, що вони зберігатимуть мовчання; на них можна покластися. Точніше, я мушу довіряти їм. Я не маю наміру звинувачувати містера Маскелайна в тому, що мої секрети іноді опинялися під загрозою. Тим паче, що мені відоме ім’я винуватця.
Зараз я повернусь до основної сюжетної лінії, адже збирався це зробити до того, як перебив себе.
Х
Кілька років тому в якійсь газеті наводилися слова одного фокусника (здається, то був Девід Девант): «Ілюзіоністи охороняють свої секрети не тому, що вони є значущими й оригінальними, а тому, що вони є незначними й тривіальними. Дивовижні сценічні ефекти часто досягаються настільки сміхотворними засобами, що фокуснику було б соромно зізнатися, як це робиться».
Якщо стисло, саме в цьому полягає парадокс сценічної магії.
Побутує думка, що номер буде «зіпсовано», якщо секрет його виконання розкриється. Так вважають не лише фокусники, а й глядачі. Людям подобається атмосфера загадковості, і вони не хочуть, аби щось її порушило, хоч би як їм кортіло дізнатися, яким чином створюється ілюзія.
Фокусник, ясна річ, прагне зберігати свої таємниці та успішно заробляти гроші й надалі. Це загальновизнаний факт. Утім, він стає жертвою власної потайливості. Що довше номер тримається в репертуарі, що частіше виконується на сцені, що більшу кількість людей введено в оману, то важливішою видається місія ілюзіоніста приховати ключ до розгадки.
З часом проблема загострюється. Трюк набуває популярності, чимало фокусників імітують або видозмінюють його, що спонукає артиста постійно вдосконалювати техніку, внаслідок чого номер стає ще більш заплутаним і таємничим. Проте його сутність не змінюється. Секрет залишається дрібним і тривіальним. Що більшу славу здобуває виконавець, то більше він боїться викриття, що загрожує його репутації. Потайливість перетворюється на справжню манію.
Ближче до суті справи.
Усе своє життя я зберігав мою особисту таємницю, прикидаючись кульгавим (звісно, в переносному сенсі — це прозорий натяк на Цзин Лінь-Фу). Наразі я дожив до сивини і, зізнаюсь відверто, досяг такого рівня заможності, що сцена втратила колишню привабливість. Чи мушу я, висловлюючись фігурально, «кульгати» решту свого життя і чіплятися за таємницю, про яку мало хто знає і майже ніхто не переймається її існуванням? Гадаю, ні, не мушу. Ось чому я вирішив позбутися давньої звички й розповісти всю правду про «Нове транспортування людини». Так називається трюк, що зробив мене всесвітньовідомим. На переконання багатьох фахівців, це неперевершений взірець сценічної магії.
Спершу я опишу те, що видно з глядацької зали.
Потім відбудеться Розкриття Таємниці.
Саме з цією метою я почав вести щоденник. А тепер, як і домовлялися, я відкладаю перо вбік.
ХІ
Три тижні не розгортав щоденник. Я не маю давати жодних пояснень і не хочу нічого чути. Таємниця «Нового транспортування людини» належить не лише мені. От і все. Крапка. Що ж це за божевілля охопило мене?
Упродовж багатьох років таємниця добре служила мені, витримала чимало атак тощо. Хіба не для цього укладалася Угода?
Чому ж тоді я пишу, що подібні секрети є тривіальними? Тривіальними! Невже я присвятив життя чомусь тривіальному?
Перші два тижні мого періоду мовчання я провів у тяжких роздумах над цими темами.
Як зазначалося вище, мої нотатки (книжка, щоденник, оповідь — як краще назвати?) — безпосередній результат Угоди. Чи врахував я всі можливі наслідки?