Выбрать главу

Після короткої жартівливої преамбули (вимовленої з яскраво вираженим французьким акцентом) про переваги перебування в двох місцях одночасно я прямую до першого — найближчого ящика — й відчиняю дверцята.

Звісно, він досі порожній. Я беру зі столу яскравий надувний м’яч і разів зо два ударяю ним об підлогу, аби продемонструвати його стрибучість. Заходжу до першого ящика й тимчасово залишаю дверцята відчиненими.

Кидаю м’яч у напрямку другого ящика.

Зсередини захлопую дверцята першого ящика.

Зсередини розчахую дверцята другого ящика, виходжу на сцену і підхоплюю м’яч, що пролітає біля мене.

Щойно м’яч опиняється в моїх долонях, перший ящик ефектно здригається, розкриваючись стулками назовні; всі бачать, що він цілком порожній.

Тримаючи м’яч у руках, я виходжу до рампи й розкланююсь перед публікою.

ХІХ

Дозвольте мені стисло викласти історію мого життя і моєї кар’єри до останніх років минулого століття.

У вісімнадцять років я почав жити самостійно, виступаючи з фокусами в мюзик-холах. Навіть за підтримки містера Маскелайна мені було важко знайти роботу; минуло кілька років, а я не здобув ані слави, ані багатства, ані почесної згадки в афішах. Зазвичай я асистував іншим фокусникам і довгий час платив за винаймання помешкання грошима, що їх заробляв виготовленням ящиків та іншого ілюзіоністського реквізиту. Навички столярної справи й батьківські уроки стали мені в пригоді. Я завоював репутацію винахідника й конструктора, який завжди виправдовував сподівання клієнтів.

У 1879 році померла моя мати, а наступного року не стало мого батька.

Наприкінці вісімдесятих, коли мені було трохи за тридцять, я поставив власну програму і взяв собі сценічний псевдонім Le Professeur de Magie. Я регулярно виконував «Транспортування людини» в ранніх варіа­ціях.

Хоча виконання трюку давалося мені легко, я був незадоволений сценічними ефектами. На мій погляд, зачинені ящики були позбавлені загадковості, внаслідок чого публіка не відчувала небезпеку і незбагненність того, що відбувалося на сцені. Такий реквізит не підходить для ілюзіоністських цілей, бо є надто банальним. Крок за кроком я вдосконалював свій номер: застосував невеликі шафки, куди можна було ледве втиснутися; потім додав столи з маскувальними відкидними дошками; зрештою, коли в моду увійшла «відкрита магія», дуже популярна у професійних колах, я почав використовувати пласкі лавки, звідки моє тіло було добре видно глядачам аж до моменту трансформації.

У 1892 році я знайшов те, що шукав. Це сталося випадково, і рішення визрівало доволі довго.

У лютому вищезазначеного року до Лондону приїхав винахідник на ім’я Нікола Тесла. Він мав намір ознайомити громадськість зі своїми новими відкриттями в галузі електрики. Уродженець якоїсь балканської країни — чи то Сербії, чи то Хорватії,— Тесла, за свідченнями журналістів, розмовляв із жахливим акцентом, проте це не заважало йому готуватися прочитати цикл лекцій представникам наукової спільноти. Подібні заходи — звичне явище для Лондону, тож я рідко звертаю на них увагу. Але виявилося, що в Америці містера Теслу вважали суперечливою постаттю — він брав участь у всіх наукових диспутах про природу й використання електроенергії, що широко висвітлювалися в газетах. Саме з цих статей я запозичив деякі ідеї.

Мені був конче потрібен особливий сценічний ефект, який, з одного боку, посилив би враження від «Транс­портування людини», а з іншого — приховав би техніку виконання. Як повідомляли в новинах, Тесла вмів генерувати високу напругу, що призводила до появи іскор і спалахів, але не завдавала опіків.

Містер Тесла повернувся до США, але його лекції справили неабиякий вплив на суспільство. Заможні люди з Лондону та інших міст почали потроху споживати електроенергію. Електропостачання було незвичним явищем, про яке часто згадували в новинах у таких контекстах — завдяки йому було виконано якесь завдання чи вирішено якусь проблему. Трохи згодом до мене долетіли чутки, що Енджер замислив поставити свою версію «Транспортування людини», і тоді я вирішив учергове змінити свій номер. Я збагнув, що буде нескладно використати електроенергію, і взявся шукати потрібні мені речі на віддалених полицях спеціалізованих крамниць. Зрештою мій конструктор Томмі Елборн допоміг мені розробити апаратуру. Подальшими роками я вдоско­налював її, доповнював новими деталями, але, попри всі труднощі, 1896 року номер під назвою «Нове