Він узяв Сідалковського за лікоть і, дрібочучи, біг поруч, весь час намагаючись зазирнути у вічі, хоч Євграф і не ховав їх.
— Ось сюди! На цій алеї мало свідків, але багато білочок. А білочки, як ви знаєте, свідками бути не можуть!.. Присядьмо на оцю лавочку… У дяді Філі три кишені. Ось у цій, — він показав на те місце, під яким у нього стукотіло серце, — мікроклуб «Навіки разом». Стопроцентне попадання. Тут, — стукнув він себе вище лівого коліна, — мікроклуб «Може бути», а тут… — він засунув руку в праву кишеню штанів, — те, що вас цікавить… Але це не факти! Факти вас не повинні цікавити— факти цікавлять слідчих і прокурорів. У вас, молодий чоловіче, благородне обличчя. Такі обличчя навіть на суді не дають ніяких свідчень. Дядя Філя вам довіряє, як сам собі, а він у людях розбирається. Але, як кажуть, — чим чорт не жартує! Скажіть, — раптом дядя Філя підвівся з лавочки. — Хто вас прислав?
Сідалковському з усього монологу дяді Філі найбільше сподобалися останні слова, особливо про благородство обличчя.
І він відповів щиро:
— Грак! Євмен Миколайович Грак! Це прізвище вам про щось говорить?
— Це прізвище дяді Філі говорить більше, ніж вам. У цього прізвища ні грошей, ні совісті, ні благородства… Але чи є гроші у вас? Якщо вони у вас є, то в дяді Філі є для вас картотека, фототека, і ваші дані, ваші побажання…
Сідалковський теж підвівся з лавочки, не зводячи очей з дяді Філі.
— Слухайте сюди, — знизив той голос. — Є молоді вдови — красиві, вродливі, багаті: квартира, автомобіль, гараж, трельяж і все на «ляж». Усе крім паспорта…
— Як це — крім паспорта? — вихопилось у Сідалковського.
— У них паспорт є, але вони…
— Я вас зрозумів, вони той паспорт показують тільки у паспортному столі, і то лише тоді, коли треба туди доклеїти ту ж фотокартку, що й у тридцять літ, тільки добре підретушовану художником.
— Ви дядю Філю зрозуміли, але трохи складніше, ніж він думав. А він не настільки геніальний, щоб думати прості речі. У них паспорт є, але вони його, як і свої прєлєсті, уже при яскравому світлі не показують. Дядя Філя говорить досить прозоро, чи тут потрібен коментар?
— Коментар зайвий, але, гофмаршале, я належу до тих людей, котрі ніколи не відвідують магазинів з уціненими товарами.
— І даремно. Повірте досвіду, а досвід у дяді Філі, не дай боже кожному, таки є. Так от, у магазинах уцінених товарів часто є такий дефіцит, який на базарі не купиш. Він туди потрапляє не тому, що поганий товар, а тому, що поганий товарознавець… Раджу подумати… Дядя Філя свого часу був старшим товарознавцем…
— Я у випадковість не вірю…
— І знову ж, як кажуть в Одесі, напрасно.
— Не нагадуйте мені про Одесу.
— Прошу за ізвєнєнія, у вас про Одесу неприємні спогади. Ми з вами колєгі, мсьє, як кажуть у Тулузі. Позолотіть ручку — і дама ваша! — дядя Філя витяг мініатюрний фотоальбом.
— Ваша фототека? За те, що я погортаю, ви теж берете гроші?
— Дядя Філя бере гроші тільки за труд, а гортати мій альбом у моїх руках — це насолода. Тому почнемо скорочуватись, як кажуть стенографісти. Вас вдови не цікавлять?
— І комісійні теж!
— Понятно! Вопросов нєт! Комісійних магазинів ви теж не відвідуєте. І теж, як кажуть в Одесі, напрасно. Можна, дядя Філя з цього приводу прочитає вам лекцію? Вона не така довга, як у товаристві «Знання», бо за це мені таки грошей не платять. Дядя Філя її читає тільки з любові до вас. У вас є щось благородне в обличчі. З такими обличчями, повірте досвіду дяді Філі, в прокуратуру не бігають, в бехесес, між іншим, теж. Дядя Філя з вами ділиться досвідом, бо у вас бачить щось своє, можливо, свою молодість. Ах, скільки дядя Філя передивився висококласних дам…
— Гофмейстер, з мене достатньо лекції. Спогади залиште для когось іншого.
— Ах, таки да! У таких красунчиків свої спогади. Так я й кажу: дядя Філя теж ніколи не бігав у бехесес чи в прокуратуру — його туди запрошували по молодості. У нього не було досвіду. Тепер у нього той досвід є. Тому дядя Філя й каже: як говорять в Одесі, напрасно ви відмовляєтесь від комісійних магазинів. Там теж буває першокласний товар. Його здають туди, тому що він декому не по зубах. Здають, щоб мати з того маленький ґешефт. Туди часто здають імпорт. Такий імпорт у дяді Філі є. Тут коментар потрібний? Дядя Філя дасть пояснення…
— Ви так усім довго й дохідливо пояснюєте?
— Ах, молодий чоловіче. Дядя Філя уже в тому віці, коли йому поспішати нікуди. Йому хочеться наговоритися і надихатись. А тут дендропарк. Чи я щось неправильно кажу? Екзотичні дерева і озон! А окрім того, хіба дяді Філі потрібні гроші? У нього грошей, як у вас, молодий чоловіче, волосся на голові.— Дядя Філя зняв свою сіру кепочку і поклав на секунду фотоальбом на плямисту, розписану автографами лавку, тоді розвів руками і показав на свою лисину: — У дяді Філі волосся нема. У природі завжди так: є молодість — нема грошей. Є гроші — нема молодості. Дядя Філя знає: ви хочете мати те й друге. Ви його матимете. Тому дядя Філя вам пропонує стопроцентний імпорт… Слухайте сюди. Стопроцентний імпорт — це закордон. Так, це ті, Що народилися за кордоном Києва: Бершадь, Томашпіль, Бердичів, Жмеринка… Але їм у Жмеринці, як, між іншим, і в Бердичеві, уже тісно. Їм, бачите, подавай Європу. Хоч Бердичів не Париж, але він, між іншим, теж у Європі! Але у світі в усьому існує несправедливість… Ах, я бачу по очах — дядя Філя вам набрид. Але в роки його молодості дядю Філю слухали не тільки судді та прокурори… Ви не хочете слухати дядю Філю? Я мовчу, як філе… Вам імпорт не підходить… Ви самі імпорт? З Козятина, Шепетівки, Здолбунова?
— З Вапнярки, — лівим куточком губ посміхнувся Сідалковський.
— Всьо понятно! Вопросов нєт і нє будєт! Кірпіча, між іншим, теж. Дядя Філя має око. Вам потрібна постійна прописка і закордон.
— Закордон який? — перепитав Сідалковський.
— Закордон старого Києва — Борщагівка, Оболонь, Березняки.
— У мене квартира в центрі міста, гофмейстер! — взяв дядю Філю за ґудзик Сідалковський.
— Тоді непонятно. Вопроси єсть: що вам потрібно від дяді Філі з вашими фізіологічними даними? Ви можете викласти свою програму про синю птичку з золотою оливкою?
— Оливковою гілочкою, фельдмаклер! — уточнив Сідалковський. — Програма ж моя проста, як ось цей ваш дерев'яний ґудзик на цьому старенькому лейбику. Мені потрібна донечка такого…
— Вопросов уже нєт! Всьо понятно! Вам потрібна така донечка, яка коштує на перших порах копійки, а потім ви підстригатимете купюри…
— Де в нас такі купюри? Дядя Філя!
— Ах, не кажіть. Ви з Вапнярки, тож дещо розумієте. У вас є теж мільйонери, і вони ходять, як і дядя Філя, в старих лейбиках. У мене є лейбик, але немає дочки — навіть без оливкової гілочки. Ви з Вапнярки! Дядя Філя це бачить по почерку. Вапнярка — не Тулуза, але теж, між іншим, у Європі. Тільки у Вапнярці чебуреки кращі. А в Тулузі їх взагалі нема. Дядя Філя там не був, бо у Європі дядя Філя буває лише періодично, а відпочивати їздить в Азію. Ви думаєте: що в Азії за відпочинок? Але там щось заробити можна. Навіть коли б не хотів. Заставлять! Але мова зараз не про це. Вам потрібна дочка. Дядя Філя думає. Але подумки.
— Слухайте, гофмейстер, зупиніть на мить ріки вавілонські.
— Що у вас за манера — гофмейстер, гофмаклер? Ви постійно ображаєте дядю Філю. Аби не моя щира повага до вас, ви б уже того гофмейстера не бачили, як, між іншим, і своєї, тобто чужої, дочки. Але я до ваших послуг, як казав кат, подаючи петлю на шию. Фотографія перша. Клуб для тих, кому за тридцять, вам таких не дасть. Зріст метр шістдесят вісім. Жіночий батальйон гвардійців. Талія — сімдесят сантиметрів без купальника. Плечі — дев'яносто п'ять з половиною після курорту. Те, що нижче талії, має той самий, завважте, класичний розмір. Ах, таки да, вас не розміри цікавлять, а варіанти… Ось прошу, колишня дружина сина прокурора. Бездітна. Майже дєвочка. Але замітьте, донька судді. Пальчики оближеш! Ось донечка прокурора. Ніяких вад. Має двоє очей — одне голубе, друге каре. На будь-яку моду. Одне батькове, друге материне. Нікому не обидно. Носик маленький, мініатюрний, як бельгійський дамський браунінг. Красуня. Для кольорового телебачення не підходить. Через очі. Інших вад нема… Ось донечка першого референта начальника главку м'ясо-молочної промисловості. Дані майже ті самі. Тільки в талії на кілька сантиметрів більше. Але що поробиш, м'ясо й молоко впливають на талію, і то помітно… Вийде заміж за вас — усе стане в норму… Оця красуня має трохи більше сантиметрів у тій же талії, ніж у плечах. Ну… це на любителя. Ви любитель? Професіонал? — дядя Філя перегортав альбом, не випускаючи його з рук. — Старша дочка заступника завідуючого Дніпровським басейном. Дача з вікнами на басейн. Але не Дніпровський. На свій, власний. Ганджу ніякого. Тільки при різких поворотах ліву ногу набік закидає. Але вам з нею не танцювати…