— А ти все мавпуєш! Мені, Сідалковський, сьогодні не до твоїх жартів. Жартувати будеш у себе на тахті. А тут нари…
— Не перебільшуйте, Грак, це не нари, а звичайнісіньке ліжко. Коли вас Зося жене від себе, невже ви удома на кращому спите? А втім, я заговорився. Скажіть, але коротко: за що вас взяли? Тільки чесно! Як перед судом!
— За гроші… Розумієш, саме Зося завагітніла, треба було класти в лікарню. А божевільний Чудловський весь час проти мене… Грошей ні копійки мені не дає… А без грошей, сам розумієш, важко…
— Без грошей легко тільки в одному випадку, Євмене Миколайовичу: коли зустрічаєшся з хлопцями з великої дороги, — перебив його Сідалковський. — Ви тоді принаймні нічого не втрачаєте. Окрім, звичайно, життя. Та зате як багато втрачають ваші кредитори! Це ви можете собі уявити, Євмене Миколайовичу? Але я, здається, вас перебив, ви саме так цікаво почали розповідати….
— Як тільки Зося завагітніла, я почав шукати жінок і молодиць…
— Грак, говоріть правду. Ви ж знаєте, тільки правда… Не ви почали шукати, а вам почав шукати їх дядя Філя…
— Ти будеш слухати, — спалахнув раптом Грак, — чи будеш красуватися своїми нічого не вартими фразами?
— Я мовчу, Євмене Миколайовичу, як ви перед слідчим, а він переді мною… Говоріть. Я весь увага, як заряджений стрічкою магнітофон…. Але я знаю, що ви, коли навіть говорите правду, самі дуже сумніваєтесь у цьому. Бо у ваших устах правда таке ж рідкісне явище, як гаманець, набитий фіндіпошівською премією…
Грак більше на нього не зважав: йому хотілося зараз виговоритися навіть стінам, аби вони тільки мали вуха і трохи ворушилися.
Євмен Миколайович згадував ту незабутню для нього весну. Природа творила свої чудеса, все цвіло, все пахло, а Зося на очах вагітніла. Рожеві, зелені, голубі, оранжеві, білі кольори заливали світ і п'янили свідомість. Мріялося про щось гарне, високе і земне… Саме тоді Грак і познайомився з дядею Філею.
— Насолода і жінки завжди вимагають грошей, — коротко, але вичерпно сказав йому дядя Філя.
А в Грака на той час, як і завжди, грошей не було. У Сідалковського їх теж ніколи не було, але він компенсував їх відсутність своїм підходом, талантом і кмітливістю, а на дешеве вино, зовні схоже на коньяк, йому вистачало й зарплати, що залишалась від аліментів.
Саме тоді Євграф застерігав Грака: «Слухайте, супергеній, де ви знайшли цього продавця живого товару? Воістину: скажи, хто твій друг, і я скажу, чи за вами вже плаче прокурор, чи тільки витирає сльози…»
Грак того дня Сідалковського не послухав — вирішив будь-що роздобути грошей. І от йому випала нагода. Стратон Стратонович повідомив фіндіпошівців, що їхнє приміщення піде під дитячий садок чи школу.
— Нам треба підібрати інше місце. Там і збудуємо «Фіндіпош», — казав Стратон Стратонович. — А хто з нас краще за Євмена Миколайовича знає Кобилятин-Турбінний? Ніхто. От він хай і підшукає щось путяще…
— І я пішов шукати нове місце, — важко передихнув Грак.
— А знайшли новий Клондайк?!
— Знайшов якогось придуркуватого дядька з тіткою, — розсердився Грак. — За них і сиджу. А мені слідчий не вірить…
— А конкретніше ви можете розповісти, Євмене Миколайовичу? Мене теж цікавить, як легенько грошики течуть у чужі кишені. Але не бійтесь, я вашим шляхом не піду. У мене інший шлях…
— Мій шлях тоді пролягав через сади і городи на околиці. Я пішов туди, де почали забудовуватися «куркулі», незважаючи на різні постанови. А Стратон Стратонович ще й наказав: «Шукайте таке місце, де ставок, і млинок, і вишневенький садок». І я його знайшов. Вийшов на город, став посеред цибулі й огірків і почав метром міряти землю. А тоді взявся ще й кілочки забивати. Коли це до мене баба якась підбігає: «Товаришу архітектор, невже ту електростанцію обов'язково на нашому городі ставити? Та й не топчіть городини, жалько. Це ж наш труд. А у вас такі великі черевики. Заходьте в хату. Мій муж вас жде: пообідаємо, побалакаємо…» А тут під ложечкою аж засмоктало. Зайшов я, принципа із себе корчу. «Ніяк ніззя! — кажу. — Це державне діло! Запланували — буде! Моє діло маленьке, я тільки виконую службові обов'язки…» Словом, мелю, інтерес мене взяв. «Яке діло?» — питає господар. «Згідно генерального плану — забудова нового мікрорайону», — пускаю туману в очі. При слові «генеральний» баба аж руками сплеснула: мовляв, за що така кара, напасть і все таке інше. Я — нуль уваги. Взяв папку, глянув на старий план «Фіндіпошу» і спокійно продовжую: на вашому городі якраз плануємо збудувати млин. Житню питльовану муку буде випускати…» Баба в плач. «Юхтиме! — кричить до чоловіка, хоч він сидить поруч. — Ти ж чоловік! Ти щось і кажи». А він у відповідь: «А що тут довго балакать? Ставка мені ізвєсна. Всі беруть п'ятсот рублів. Думаю, товаришу архітектор, і ми не останні. Тут рівно п'ятсот — і ні копійки менше. Випийте на дорогу — і будьте нам здорові…» І при цих словах засунув гроші мені насильно в кишеню. Я й взяв. Вони ще мені на дорогу пляшку казьонки намагалися всучити. Відмовився. Тоді сказали: «Спасибі за всьо! Ходіть здорові! Будем живі — устрєтімся…» І оце зустрілися. Уже тут, на очній ставці. Гроші я повернув. Того ж дня, як тільки дядько мене на кобилятинському ринку впізнав. Сало я пробував у нього. «Ах ти, паршивець, — каже. — Тут уже за фельдшера себе видаєш? А на городі архітектором був!..» І потягнув у міліцію, хоч я благав його і просився…
— Що ж, Грак, тепер ви можете писати свої мемуари, а згодом навіть видати свої любовні листи до Офелії,— вислухавши Євмена уважно, сказав Сідалковський.
— Слухай, доктор, мені зараз не до цього. Я виправлюсь. Я ж не злочинець…
— Ви не злочинець, Грак? Ще не злочинець. А втім, як цей випадок трактуватимуть слідчі, мені важко сказати. Знаю одне: у вас, Євмене Миколайовичу, десь усередині сидить отой маленький злодій, котрий постійно намагається вилізти на поверхню. І я певний, він давно б уже виліз, та ще й не в такій формі, якби не ваша вища закінчена…
— Проси Стратона Стратоновича… Він же добра людина…
— Особливо коли комусь погано… Зараз це для нього непосильна ноша, Євмене Миколайовичу. Як, до речі, й для вас, зважаючи на ваш зріст. Хоча черевики ви носите більші, ніж я. Так що про всяк випадок звикайте до ситуації. Час від часу можете тренуватися і на лаві. Хоч цей предмет не вимагає такої досконалості, як нари. Нарами вам слід оволодіти професійно. Задатки у вас є, хоч працювали ви поки що як любитель. І це вас може врятувати. Ви ж знаєте, на молодість і любительство у нас чимало гріхів списують. Гадаю, і вас це врятує. А все почалося з малого: з фруктового ряду на ринку. Ні, ви таки супергеній, Грак. І поки що працюєте не за призначенням…
— Я тебе прошу! Я теж ще хочу зробити щось у житті, залишити свій слід…
— Слід на чому? — перебив його Сідалковський. — Один залишає сліди на землі. Маю на увазі орача з плугом. А другий — тільки відбитки пальців. Ви народжені для другого, хоч і кінчали сегеакадемію…. Я сьогодні з вами жорстокий, Грак. Бо я вас люблю. І я завжди вас попереджав, що ви кінчите ось цією камерою. Ви ж мене запевняли в протилежному, казали, що я з вас роблю злочинця. Тепер ви бачите, чим ви кінчаєте свій життєвий шлях, ще не розпочавши його.
— Але я не винен! — повторював Грак.
— Євмене Миколайовичу, вибачте мою невихованість, я вас переб'ю. Ви коли-небудь бачили хоч одного злочинця, який би визнав свою вину? Усі безневинні тут. Винні на волі…
— Ти гірший за слідчого, Сідалковський. Він хоч вірить у мене… Уже того «архітектора» давно знайшли. У мене з ним була очна ставка. Він діяв сам, я просто жертва випадку… Спокусився на ті гроші, хай їм біс! Але ж я дядькові їх уже віддав. Він підтвердив і простив…
Після того, як Сідалковський показав старшому слідчому візитку Жереха і від себе додав, що то його найближчий друг, Яків Леонтійович (так звали слідчого) раптом розкрився, як Ніагарський водоспад: говорив швидко і безугавно. Сідалковський навіть подумав, що коли б його спарувати з Ховрашкевичем, то вони говорили б одночасно, дуетом, але кожний про щось своє. Так ось, Яків Леонтійович сказав, що Грака вони випустять негайно, бо він, мовляв, збитків державі не завдав ніяких. Та й справжній злочинець, який діяв у тому ж мікрорайоні Кобилятина-Турбінного, уже викритий. Так що Жереху і дзвонити не треба. А на Грака тільки слід написати гарну характеристику, завірену адміністрацією та місцевкомом, і все буде гаразд.