Василь накупив товстих зошитів для конспектів і став справжнім студентом. На першому ж занятті з основної спеціальності в класі з кресленнями, схемами на стінах, мотором трактора на столі низенький худорлявий чоловік з указкою в руках почав свою лекцію так:
—Срєді вас, конешно, єсть такі є орли, что поработалі уже на пріцепкє?
—Є!!! — дружно відповів майже весь клас.
—Так вот, всьо, что ви знаєте про трактор, забудьте і слушайте наново. Начньом с чистой доскі…
І до заняття зі слюсарної справи уже інший викладач приступив із подібними ж настановами:
—Забудьтє, что ви умєєтє держать молоток і ножовку в руках, смотрітє, слушайтє і запомінайтє всьо, что я скажу…
Ту ж саму пісню почули вони й на «воєнці». Високий, у військовому кітелі без погонів чоловік прийшов з гвинтівкою, поклав її на стіл, чіпкими чорними очима оглянув усіх, чітко сказав:
—Здравія желаю!
—Здраст… Добрий день! — в різнобій почулось у відповідь.
—Нет! Так у нас дєло не пойдьот. Отвєчайтє тем же: «Здравія желаєм!» Ну!
—Здравія желаєм!
—Вот так лучшеє. Садітєсь! Будєм ізучать матчасть вінтовкі.
—Та ми вже вчили її в школі! Стебель, гребель з рукояткой! Для чого його товкти в ступі по сто разів?
—Забудьтє всьо, что когда-то зналі. Тєпєрь будем ізучать всьо заново, по-настоящему, чтоби прі нєобходімості разіть врага етім грозним оружієм наповал.
—Грозне оружжя — «катюша», — сказав хтось.
—Ну, до «катюші» в нас дєло не дойдьоть.
Політзаняття проводила молода жінка з густо нафарбованими губами. Ця навпаки, почала з того, що стала виясняти, хто з них що знає по політиці. Питала, хто такий товариш Сталін, які він обіймає посади. Говорили різне у відповідь:
—Він той, за главного в Кремлі.
—Вождь усіх народів з усього світу, як капіталізму, так і феодалізму.
—Голова Президії Верховної Влади Комуністичної партії більшовиків.
—Більшовиків уже нема!
—Ага, нема! А хто ж нами заправля по колгоспах, радгоспах і всіх емтеесах?!
І навіть хтось сказав:
—Товариш Сталін — всесоюзний староста Росії.
Василь щось таке чув про всесоюзного старосту й подумав, що це саме і є Сталінова посада. Але тут хтось вихопився із задніх рядів і крикнув:
—Та ти що, тундра?! Старост усіх же до одного виловили після німця й пересаджали!
«І так наче правильно», — здвигнув Василь плечима.
Викладачка скрушно похитала головою й сказала:
—Яка ж у вас, милі мої, каша в голові! Як же ви живете в такій кромішній темряві? Та байдуже, за півроку я постараюся вас просвітити. Зустрічатимемося тричі на тиждень, тобто через день. Це свідчить про те, якої великої ваги надають наша рідна партія і уряд політичній освіті населення. Без політичних знань, милі мої, не може бути справжнього ні вченого, ні інженера, ні повноцінного механізатора. Запам’ятайте це собі. Сьогодні я вам прочитаю головну лекцію всіх наших занять: «Комуністична партія Радянського Союзу — керівна, організовуюча і спрямовуюча сила радянського суспільства».
Хлопці конспектували слідом за викладачкою, і голови їм пухли від цілого рою незрозумілих слів. Дома товкмачили це собі наосліп, переповідали один одному щось намамай, лаялися на всі заставки.
—Ну, скажи ти мені, Василю, на яку лиху годину мені оця тарабарщина здалася? Що я оцією направляючою трактора заводитиму? Так у мого тракториста дядька Петра була своя молитва. Як загне в три погибелі, то будь-який мотор з ходу заводиться, аж захлинається, — казав сусід по ліжкові.
—А ти нашій дамі з наквацьованими губами це скажи, — порадив Василь.
—Ага! Хай тільки заїкнеться, то аж гавкне за дверима школи. Ще й у каменоломню оформлять місяців на три.
—Зубріть краще, хлопці. Дивись, голови наші гарбузові витримають і цю напасть, не полускаються.
Минув перший місяць їхнього навчання. Нівроку. Голови їхні не луснули, а потроху набиралися-таки розуму якогось. Василь уже подумував про те, як йому випроситися після курсів на роботу в свою Канівську МТС. Трактористом можна й дома, їм гарантують, кажуть, колгоспи по два кілограми хліба й гроші.
Якось уранці, це зразу після смерті Сталіна, Василь зустрів перед школою Володю. Той стояв коло брами в своїй похватненькій «московці» з темно-синього сукна, заклавши руки в косі кишені.
—Воло-одя?! — зрадів Василь. — Здрастуй!
—Здоров, студенте, — сказав Володя.
—Ну, як ви там живете? Як тітка Паша?
—Перейшов оце недавно фуражиром на свинарник. Мати тобі кланяється. А так веселого мало…