Почала з'їжджатись молодіж, як бажала Зося: молоді урядники, канцеляристи, студенти, панни і молоді дами. Швидко курінь став повний одними паннами, а долина вкрилась паничами і цілими юрбами малих хлопців, що гуляли в гилки. Приїхало п'ять музик, міських жидків. Трохи пізніше притарабанились і старі батьки й матері, на великий смуток Зосі, котра ненавиділа старечу компанію. Приїхав суддя - товстий пан, потім сам Пшепшинський, доктор та казначей з жінкою і протопопшею. Кожну повозку стрічали музики гучним маршем. Зібрався чималий гурт людей, урядників, багатих, трохи цивілізованих міщан… Швидко запалало багаття, закипіли самовари. Музики вдарили веселий кадриль, аж одляски пішли далеко лісом. Паничі почали просити паннів до танців, а панни опинались, соромились танцювати на зеленій траві. Паничі мусили самі почати танці. Одначе швидко взяла охота і паннів. Попереду пішла Люцина з Зосею, а за нею і другі. Старі сиділи під деревом, дивились на гуляючих, балакаючи про старовину, а хлопчики, як зайці, літали за м'ячем по долині. Швидко потім Люцина з Рузею в курені наливали чай, а в курені і під куренем сиділи на килимах паничі без картузів, з червоними щоками, панни свіжі, що аж пашіли після танців. Кругом не переставала весела розмова, сміх, жарти, було доволі й залицяння. Старі прикидали слівце до жартів молодих. І нігде не було видко ні одного блідого, заниділого, мизерного лиця. Повновиді панни, повні, рум'яні дамські лиця були в повній гармонії з цупким дубовим та кленовим листом, з соковитими квітками та травою. А паничівські чорні брови та кучері, а ті опецкуваті хлопчики з загорілими щічками - все те підходило до темносинього неба, що крило долину, мов шовковим наметом.
Після чаю рушили й старі до гулянки. Дехто пробував силу в гилки, бив галкою опуку вище шпилів, вище дубів на горах. Товстий суддя попросив не тоншу за його протопопшу до кадриля. Паничі почали вже скакати в довгої лози, давши більше вольності гулянці, а потім стали з паннами грати в кота та в мишки, в хрещика, як от грають прості дівчата на майдані або коло цвинтаря. Гулянка приймала вигляд більше сільський, демократичний. Незабаром старі повитягали з возів поховані в сіні пляшки з ромом, з винами і почали тягти пунші… Веселий суддя затяг якийсь московський романс; до його пристала протопопша, а потім казначейша, - і гай оголосився мелодіями стародавньої московської пісні:
Одначе «звук» виходив справді «унылый» (смутний). Всім хотілось пісні голоснішої, сміливішої. У всіх з'явилась охота співати. Музики догадались, чого треба, і вдарили «Петруся». Двадцять дужих голосів підхопило пісню, і молоді груди покотили по ярах, по горах голосами, мов тими дзвонами, розливаючи між деревом попід небом мелодії рідних українських пісень. Всі голоси злились в один хор; дами пристали до других; навіть Люцина і Рузя, забувши на той час, що співається мужича пісня, підтягували в хорі гуртового співу. Пісня лилася за піснею. За «Петрусем» почали співати «Гриця», потім «Бурлаку», «Чоботи» й «Гречаники»… Вдача українця - це музичний струмент. Зачепи одну струну, обізветься друга й третя. Заграй на йому, торкни його, і він дзвенітиме й густиме довго, довго, доки замруть-затихнуть у йому гармонічні мелодії…
Сонце незвичайно красно сіло за горою при двадцятій чи тридцятій пісні. Шпиль послав свою довгу тінь через долину. Останнє проміння палало на горах, на високих дубах та липах. Вже діти потомились бігаючи, а наймити - носячи воду на самовари. Десь далеко в гаї ревли корови, вертаючись до міста. Вже сонце згасло в надворі почало сутеніти. Серед самого неба зайнялася перша зірочка. На килимі знайшлась десь закуска: печене порося, індик, кільки курей. Паничі і панни, наспівавшись і натанцювавшись, кинулись до їжі.
Швидко потім на долині запалало велике багаття. Між двома шпилями, з-за темного зубчастого лісу, виглянув здоровий, повний, червоний, як жар, місяць. Всім було так гарно, так весело, що про господу ніхто не мав і гадки. Паничі попарувались з паннами і балакали тихенько. Суддя приставав до протопопші, котра одхилялась все за кущі. Хлопчики вже спали суспіль покотом на килимі, покриті одежею. А пунші пилися, а вино лилося. Паничі поштували паннів гостинцями, апельсинами, горіхами, конфетами. Музики грали й не переставали, і молодіж знов пішла в танці. Зося, гарна, мов весняна квітка, літала при місяцеві, як той легенький метелик.
- Грай козачка! - гукнув суддя на музик.
Музики вчесали козачка.
Повний, огрядний суддя, потягши за собою Якима, пустився козачка, розстебнувши жилетку. Яким, узявшись у боки, пішов у танець проти його. Всі панни, всі погоничі збіглись дивитись на їх. Невважаючи на свою тілистість й огрядність, суддя садив гопака так легенько, пускавсь навприсідки так штучно, ніби щирий сільський парубок, аж всі погоничі здивувались. Яким, гарний та рівний, приймав незвичайно штучні пози. Зося милувалась ним, слідком водила очима за його легкими скоками.
Червоний вогонь багаття освічував ту картину збоку, а місяць кидав ясний світ зверху. На долині було видко, як удень. Швидко до козачка поприставало багато паничів, та ніхто не зумів зрівнятись із суддею та з Якимом.
- Я потанцюю краще, як ви, пане! - обізвався наймит Леміщин, Тарас.
- А йди порівняємось! - гукнув суддя, - побачимо, чий батько дужчий!
Парубок, в одній білій сорочці, підперезаний червоним поясом, в брилі і в простих важких чоботях, пустився, як та птиця, по траві. В швидких рухах його ніг чоботища здавались легесенькими паничівськими чобітками, його широкі рукави здавались крилами, що носили його, кидали ним, мов кулею, на всі боки. Суддя виробляв дрібушки, - Тарас йшов ще дрібніше. Його ноги й руки тремтіли, як лист на дереві. Суддя пускавсь навприсідки, - Тарас розганявся і здалеки падав птицею йому просто під самі ноги й одскакував в одну мить на добрий козацький сажень. Суддя скинув з себе сіртук, потім і жилетку і все не переставав танцювати, одначе знемігся і впав знесилений на траву. А Тарас літав сам і гукав до Якима.
Яким виступив до його. Не раз і не два, ще хлопцями, вони вибивали на полі гопака та тропака. Тарас очевидячки зрадів, ставши в танцях з вартим себе танцюристою, свиснув, гукнув і ніби почутив нову силу в ногах. То гнались вони навперемінки один за одним, то сміялись і глузували, дриґаючи й махаючи ногами, то хапались за руки і перекручувались через голови, вивертались, то, зачепившись правими ногами, передками чобіт, летіли на лівих ногах, розмахуючи руками. Наймити підкидали сухого хмизу в багаття. Полум'я палало, і Тарас з Якимом, здавалося, плавали в червоних хвилях світа. Всі стояли навкруги і дивились, як на дивовижу. Місяць з неба щедро лив ясний світ на сугорби, на гаї й шпилі, котрі ніби дивились на танець наймита і на танець Якима, доки вся громада не крикнула: «гарно! браво!» і не заплескала в долоні. Сам суддя почастував Тараса двома чарками горілки.