- Коли б мені хоч одну дочку! Вже я й хати святив, і пшеницю сіяв на чотирьох углах дома. Пшениця посходила, значиться, місце благословенне…
- Знаєш, що зроби, о. Мойсей! Об'їдь ти, голий, серед дня, верхом на лопаті тричі кругом хати та прочитай на ході тричі «Отче наш»; тоді, певно, так перелякаєш домовиків, що не потраплять куди втікати! Ха, ха, ха!
О. Мойсей підняв голову, думав почути щось путнє, але зараз схилив її вниз, осміхнувшись.
- От ходить до мене Хоцінський та годить мені. Недавно оце прислав мені деревні на повітку та на опал три хурі хмизу.
- Чи й той пан годив тобі, що передніше був тута? - спитав о. Мойсей.
- Де там тобі! Той був з багатих, значних панів, з аристократії, та гордий, та пишний! Йому, мабуть, здавалось, що він і тепер панує на Вкраїні, як було колись за царя Гороха, як людей було трохи.
- А хіба ж і не панували вони в нас? Що хотіли, те й робили, не було їм упину, - одказав о. Мойсей.
- Як приїхав до нас той передніший старий пан, я накинув свою скуфію, надів найновішу, найпросторнішу рясу, трохи напиндючивсь та й пішов до його, - думаю: познайомлюсь і поговорю за квит на дрова, бо тоді, бач, пани давали нам дрова на топливо з свого лісу. Заповістивсь через лакея. Коли це - виходить до мене пузань у шлафроці з люлькою в зубах на довженнім цибукові; надувся, насупився, напиндючивсь і заступив мені двері до гостинної, та починає питати, чого мені треба, як того мужика, а сісти й не просить. Е - думаю, - вибач на цей раз! Не годиться ж таки мені стояти коло порога, та ще й в скуфії. «Вибачайте, кажу, пане, але ні вам, ні мені не випадає говорити навстоячки!» Взяв я поминув його, пішов в гостинну та й лагожусь сісти в найбільшому кріслі, а його прохаю сісти коло себе. Він тоді ні в сих ні в тих! Круть-верть сюди, туди! так йому погано стало. Поставали ми обидва коло фотелів та й почали вгнізджуватись. Ніяк не влізу в прокляте крісло, таке вузьке! Коли дивлюсь, і пан трохи застряг, бо і сам не влізе гаразд. Ха, ха, ха! - зареготався я, а пан і собі за мною. «Шкода, кажу, пане, й заходу! не задля нас, певно, роблена ця мебіль. Сідаймо де інде, - на софі, абощо!» Сів я та й упірнув у пружини сливе до самого долу, а пан упірнув з другого боку. Сидимо ми, тільки голови наші видно, мов десь за горбами виглядаємо! А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку. Одже, од того часу і почав ласкавіше зо мною поводитись, почав навіть руку подавати.
- Випиймо, о. Мойсей, за вічну пам'ять шляхетського, польського гонору! За їх бундючність давню!
Випили й закусили.
- Е, о. Мойсей! ти, бачу, й честі не знаєш. Дивись! вже горілки тільки на дні! - промовив о. Хведор, трясучи останньою горілкою, котра шелестіла в пляшці. - Як же я теперечки добуду другого бутля? Треба хоч рачки лізти в ту хату, бо матушка почує.
О. Хведор знов, ступаючи навшпиньки, пірнув у темні двері. Але матушка, мабуть, звикла навіть через сон стерегти барильця і пляшок з горілкою, - зараз заворушилась. О. Хведор, наче архистратиг з небес, вилинув прожогом з темної хати, держачи в руках чимале барильце, в которому горілка жалібно плескалася в порожньому місці.
- Благовіствуй, земле, радость велію! - каже о. Мойсей.
- Не дуже й «велію», бо тільки на дні, та й то простої, не настояної. Не потрапив на друге барильце… бо в хаті поночі.
- Дарма! давай покуштуємо, яка вона на смак!
- Як же твої сини? - опитав о. Мойсей, впіймавши доброго гедза з стакана.
- Як? Василь вже в філософії, вчиться дуже добре, а менший і досі в нижчих класах, бо все попасає в класах; вигнався аж до неба, а дурний, як треба, - не хоче вчитись! Таке ледащо! мабуть, тим, що в батька свого вдався. Ха, ха, ха!
О. Хведор зареготавсь, аж одна дитина закричала спросоння.
- Хіба ж ти не вчився в школах? - спитав о. Мойсей.
- Який там недовірок його вчився б! Ще в бурсі було сяк-так - вчителі добре приганяли, а я дуже боявся каторжної різки! Раз дали такої прочуханки, що й досі пам'ятаю. Було аж сльози тобі котяться, а таки вилупиш тих проклятих латинів на греків, як «Отче наш»! Перевели мене в семінарію, зачув я волю. Дивлюсь, авдиторів немає, греки та латини валяються в нас попід ліжками. Не вивчиш лекції, - професори й слова не кажуть, - а тут ще й не визивають! Еге, думаю я, аж ось де лахва! Кидай, Хведю, книжки та гуляй! Гуляю я та гуляю, книжки і в руки не беру. Коли зирк! читають на конференції, шо такого-то раба божого Хведора Чепурновського «по малоуспішію і маловозрастію» зоставити в тім-таки класі на другий курс, тобто ще на два роки попасати. От і попасав я, трохи покаявся; перевели мене трохи не в першому розряді. А в філософії я, розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курса, аж остобісіло! Зберемось було, та все молоді, веселі товариші, п'ємо, танцюємо, співаємо, байдики б'ємо, в карти граємо! Ой, що то за час був гарний, вольний, веселий! Випиймо, о. Мойсей, як ми колись випивали, як стояли в Качуренка! Пом'янімо дні наших веселих молодощів!
О. Мойсей добре поминав свої молодощі, бо дудлив без перерви з свого здорового стакана, вже не дожидаючись частування.
- Але, дивись, о. Мойсей! - крикнув о. Хведор, - вже й барильце спорожнили. Потривай! розкажу ж я твоїй Марії Івановні!
- А я твоїй Марії Василівні, - одказав о. Мойсей.
- Ой, не кажи, братіку!
- А не скажеш моїй? Як не скажеш, то я і твоїй не скажу.
- Вже і в вікнах сіріє, і небо яснішає, світ недалечке. Чи не одпочити б нам, о. Мойсей?
О. Мойсей тільки нахилив голову ще нижче.
- Чи потрапимо ж до нашої постелі? - спитав о. Хведор.
- Потрапимо якось, хоч навпомацки, аби тільки з місця зрушити, - одказав о. Мойсей. - Підведи мене, а я тебе!
Побрались панотці за руки і, підводячи один одного, встали і тихенько подибали до постелі. Ні один навіть не заточився, доки вони дочвалали до другої кімнати.
- Знаєш, о. Хведор, що мені оце опало на думку? Як то пак ми оце вдвох подужали вкласти в копи стільки горілки! Одже ж ми вкутали якраз, мабуть, по два бутлі.
- Я думав, що тобі й справді яка путяща думка прийшла в голову!
Панотці полягали і ще довго балакали, - що далі, то все тихіше.
- Ну що, о. Мойсей, якби після цього всього та скласти нас докупи! Ой, ой, ой! Який би то з нас вийшов здоровий піп! мабуть, якийсь протоєрей або й архієрей!
- Ні! Бог з ним! - одказав о. Мойсей. - Теперечки з одного мене або з тебе вийшов би цілий причет церковний. Адже ж тієї горілки, що ти видудлив, стало б, певно, на ввесь причет!
- Чи не випити нам ще до подушки? Тут в моїй келії є пляшка настоєчки. Я ховаюсь-таки од своєї жінки, - осьдечки я приховав! - сказав о, Хведор.
- Як випити, то й випити! Я не цураюсь того добра.
О. Хведор достав пляшку з-під якихсь паперів, - здається, «Єпархіальних відомостів», завішаних одежею, сів на ліжку, випив сам і почастував о. Мойсея.
- Ой, добра ж оця настоєчка, взяв би її лихий!
- Ну, вилиймо за своїх овець, за «пасомих»! Випили і сиділи хвилинку мовчки.
- Ну, випиймо за протоєреїв та архієреїв! Випили знов і трохи мовчали.
- Випиймо за «христолюбивоє воїнство»! Йому перше місце! Куди ж нам до їх, о. Мойсей!
- Ну, випиймо ще востаннє - «на сон грядущих», - додав о. Мойсей.
- Одже ж, ти, панотче, здається, пив би і через сон; так оце розохотивсь, - одказав о. Хведор.