Він уперше подивився Жаданові у вічі: у тьмяному вагонному світлі глибокі затінені зморшки переорали його обличчя, ніс стиглою грушею звисав над плямкаючим ротом, піт вкрив чоло, на якому налипло рідке волосся. Судячи з усього, чоловік цей добряче десь хильнув, — тільки очі його, здавлені набряклими повіками, дивилися на Жадана тверезо і запитально.
Жадан промовчав, бо розумів, що попутнику відповідь його ні до чого — йому самому треба вибалакатись. Тим більше що Жадан не знав відповіді на те, що мучило попутника.
— Все бігають, метушаться, дістають щось, купують, махлюють, хабарі дають, ну чисто як ті спекулянти, яких батько порішив у Бердичеві… Така нечисть… Щорса на них немає й Боженка… Ось подивіться, що робиться.
Піднявся, повільно, покректуючи, почав щось шукати по кишенях пальто. Нарешті знайшов і подав Жадану складену вчетверо газету «Известия».
— Ось тут, — тицьнув пальцем у газетний заголовок. Жадан глянув і пополотнів, побачивши знайоме прізвище. Швидко, перестрибуючи з рядка на рядок, вбирав у себе цілі абзаци, не дочитуючи до кінця речення, гарячково схоплюючи в уривках статті її загальний смисл: «ХИЖАКИ. Колишній начальник… В. М. Супрун, перебуваючи на верхніх поверхах своєрідної будівельної піраміди… Хабарі, приписки, незаконні премії стали системою… моральне падіння й переродження… порушення ленінських норм партійної етики… оформивши документи на підставну особу, збудував нечесним шляхом двоповерхову розкішну дачу… крадені дефіцитні будівельні матеріали… зграя хижаків, які, користуючись послабленням контролю з боку… брудні, розкладені й небезпечні для суспільства люди… до суворої відповідальності В. М. Супруна, його спільників і їхніх опікунів…»
Жаданові здалося, що букви палають перед його очима, як у тому сні, в поїзді з Москви. А тим часом його супутник, втомившись після такого довгого монологу, ліг на своє пальто, підклав під голову важкі руки й заснув, захропівши з присвистом.
VII
Поразка. Все моє життя — суцільна поразка, подумай Жадан. Лежав сам у темному, гуркітливому купе. Попутник уже вийшов, залишивши зім'яту газету на столику. Статтю було надруковано три дні тому. Поразка тут, зі мною, під цією лавкою, в біксі. Чому він помер? Чому не захистив його гамма-глобулін? Невже трапився неякісний препарат? Можливо, його врятував би мій гамма-глобулін, той, який я й досі не можу пробити крізь усі бюрократичні стіни. Адже період півжиття людського гамма-глобуліну вдвічі більший, ніж стандартного препарату, одержаного з кінської сироватки. Значить, і ефективність вища. А ми все погоджуємо… Або вся справа у вірусі, в тому, що він одразу ж потрапив у нервові стовбури. Рану Поплавському обробили з запізненням — через півтори години. Якби мати його не вискочила тоді й не наштовхнулася на вовчицю. За цей час вірус міг просунутись далеко по шляху в мозок. Адже це зовсім поруч. Людям, які не знають усіх цих таємниць, дуже важко уявити такі абстрактні речі, як розмноження й просування неймовірно маленьких частинок у часі. Але все це можна виміряти секундами, хвилинами й годинами. Все підлягає матеріальним законам, розвиваючись у певному часі й просторі. Але ж ми ввели йому величезну дозу гамма-глобуліну. Він повинен був заблокувати вірус. Повинен… У статтях Мідатова все гладко, й наслідки лікування людей, покусаних вовками, просто блискучі. А що, як… Жадан згадав пропозицію Кротової. Адже це дуже просто — закреслити всі смертельні випадки, не помітити їх. Не виділити вірус. При бажанні… Ні. Мідатов не міг піти на таке. Жадан відкинув цю підозру як абсурдну. Можливо, вся справа в тому, що не спрацювали імунні системи Поплавського? Після того, що пережив цей хлопець, могло і це статися. Можливо, душманські кулі вразили не тільки його тіло, а й імунні системи, різко пригальмувавши їхню антивірусну активність?