— А як його лисиця укусила в шию?
— Та тут діло темне. — Бадяк скинув білу шапочку й запустив п'ятірню в густу чорну чуприну. — Бачите, цей Чорнодуб — людина дивна….
— Що означає — дивна?
— Не такий, як усі. Мені сказав, що сидів біля річки, рибалив. А лисиця буцімто кинулася ззаду на нього й учепилася мертвою хваткою. А потім відпустила його й побігла далі. Але я щось не вірю…
— Чому?
— Зроду не чув, щоб лисиці так кидались на людей.
— А я чув, — сказав Жадан. — І не тільки чув. Бачив.
— Вам і карти в руки, — ображено стулив губи Бадяк. — Ви із столиці, все знаєте, а ми люди темні.
— Не треба так, лікарю, — по-дружньому мовив Жадай. — Я просто хочу знати всі обставини… А чому ви не повірили Чорнодубу?
— Він якось дивно поводився. Я думаю — може, він п'яний лежав десь у полі? Ото і погризли його. А може, навіть наркотики. Бо коли прийшов до мене — від нього не смерділо горілкою. Але однаково був не такий, як усі.
— Він що, зареєстрований у наркологічному диспансері? — спитав Жадан.
— Та боже борони, — сказала Куля.
З-за ширми вийшла, спираючись на палицю, літня жінка в червоному баєвому халаті й білій хустині.
— Ніякий він не п'яниця, — втрутилася вона в розмову. — Просто несповна розуму. Як дитя мале. А так — людина хороша. Руки золоті. Мухи не зобидить. Коли мені прийти, Микитовичу?
— Через три дні, — мовив Бадяк. — І скажіть, щоб ніхто поки сюди не заходив.
— Розумію, — пошкандибала до виходу жінка. — Діло серйозне, раз з Києва…
— А мені що робити? — спитала, зашарівшись, молоденька медсестра, стрельнувши поглядом у бік Жадана.
— Сиди тут, Марусю. Може, щось треба буде.
Медсестра, наче відвідувачка, сіла на краєчок кушетки, прикритої білим, не першої свіжості простирадлом. Стільці були зайняті гостями.
— І що ж ви йому призначили? — нетерпеливилася Кротова.
— Все, що треба за схемою. Це ж ваша схема? — звернувся Бадяк до Жадана, показуючи на великий аркуш паперу, що лежав у нього на столі під склом. Це була складена Жаданом схема лікування тих, кого покусали тварини: у центрі контурна постать людини з піднятими догори руками, наче людина ця здавалася в полон; так воно й було, бо ті, хто приходив сюди, в травматологічні відділення, здавалися на милість медичного персоналу, від якого залежало життя людини, тільки не абстрактної, безособової, намальованої на папері, а реальної, з плоті й крові. Голова й кінчики пальців мальованої людини були заштриховані — від цих зон стрілки вели до тексту, в якому точно вказувалися препарати, які слід ввести хворому, та їхні дози. Науково-організаційний відділ інституту видав друкарським способом велику кількість цих схем, які були вислані у всі області України на допомогу практичним лікарям. Жадан пишався своєю схемою, яку називав алгоритмом лікарського мислення. Але були й такі, що дивилися на контурну людину як на добру шпаргалку, що не підведе в складних випадках. Офіційні інструкції відзначалися великою заплутаністю, й більшості хірургів важко було в них розібратися.
— Призначено, — вів далі Бадяк, взявши карту щеплень, — антирабічний гамма-глобулін по нуль п'ять мілілітра на кілограм ваги хворого, усього — тридцять кубиків, плюс двадцять п'ять щеплень культуральної вакцини Мідатова по п'ять мілілітрів. Плюс три ревакцинації.
— Все правильно, — задоволено підтвердила Кротова. — Вони в мене, Євгене Петровичу, знаєте, як вимуштрувані? Лікар Бадяк якраз у цьому році навесні проходив спеціалізацію. Ваші схеми є в кожному районі.
— Дозвольте? — попросив Жадан карту щеплень й уважно прочитав її. І одразу ж побачив те, що підозрював, чого боявся.
— Лікування ви призначили правильно, — сказав зовсім тихо, намагаючись бути спокійним, хоч серце його зайшлося сильними, частими ударами. — Але…
Розумів, що кінчаються останні хвилини миру, за якими йде війна. Зараз пролунає перший постріл, і кордон буде перейдено, подумав він, присуваючи карту щеплень до Бадяка й Кротової:
— Подивіться уважно: гамма-глобулін ввели із запізненням на чотири дні. Чорнодуб звернувся п'ятого, а запис про введення гамма-глобуліну — восьмого жовтня. В цьому причина його загибелі.
— Стривайте, стривайте, як же так? — Кротова схопила карту щеплень й почала вчитуватись у неї, наче це була сенсаційна стаття. Прочитала — не повірила, бо гарячково почала шукати окуляри. Притримуючи окуляри рукою, як лорнет, — бо вони були без однієї дужки, — Кротова ще раз прочитала записи й звела очі на Бадяка.