Зручність кабінету полягала в тому, що він містився в віддаленому закутку лабораторії, в її заборонній «заразній» частині, куди боялися входити інститутські базіки, носії скандальних новин. Брага сюди теж не дуже вчащав. Заразна частина, крім кабінету Жадана, складалася з кількох боксів, кімнати для центрифуги й автоклавів та затемненого приміщення, в якому стояв люмінесцентний мікроскоп. Двоє важких, оббитих залізним листом дверей відділяли заразний відсік від центральної частини, де містився кабінет завідуючого лабораторією та кімнати інших співробітників.
Жадан заглибився у папери, привезені зі Старої Митниці
Чорнодуб Василь Іванович, 33 роки. Робітник старомитницького цукрозаводу. П'ятого жовтня був укушений лисицею. Множинні укуси в ділянці потилиці, шиї і пальців рух. Того ж дня звернувся до лікаря-травматолога. Призначено щеплення антирабічної вакцини. Введено антирабічний гамма-глобулін. Двадцять п'ятого жовтня, перебуваючи в хірургічному відділенні ЦРЛ[1] у зв'язку з проведенням курсу вакцинації відчув нездужання, підвищилася температура. З'явилися болі в ділянці укусу, біль віддавав у праву руку. Скаржиться на біль у горлі, порушення ковтання. Консультація лікаря-отоларинголога. З боку слизової оболонки горла та мигдалин відхилень не виявлено. Двадцять шостого жовтня при явищах різких порушень психіки і наростання гідрофобії[2] хворий з підозрою на сказ переведений до інфекційного відділення, де помер двадцять сьомого жовтня внаслідок припинення серцево-судинної діяльності. Розтин — двадцять восьмого жовтня. Труп правильної тілобудови, внутрішні органи без відхилень, мозкові оболонки набряклі, з крововиливами.
Не встиг прочитати документи, — за байдужими протокольними словами крилася не лише людська трагедія, а ще й таємниця, — як двері з тріском розчинилися (треба попросити Кучерявого підстругати їх, подумав Жадан). До кімнати увірвалася Галина Терентіївна Гаркуша, старший науковий співробітник лабораторії. Гаркуша разом з Жаданом працювала в групі сказу. Вона одразу ж заповнила своїм опасистим тілом залишки вільного простору. Довгий білий халат, вдягнений для роботи в «заразці», робив її дебелу постать ще огряднішою. В таких халатах ходили колись дореволюційні фельдшери. На старовинному фото 1910 року, що зберігалося в архіві Жадана, в таких халатах до п'ят стояли суворі вусаті мужчини — помічники професора Левковича.
— Де подівся ваш Кучерявий? — Чорні очі Галини Терентіївни гнівно блищали.
— Мій?
— Ваш, ваш.
— Мозок привезли, — намагався змінити тему розмови Жадан.
— Негідник, ледащо, — Гаркуша перейшла на шепіт, чомусь озираючись. Вона не зреагувала на повідомлення Жадана, хоч воно і не належало до буденних. Кожен випадок сказу вважався надзвичайною подією й вимагав спеціального розслідування.
— Ми з ним домовилися вести зранку облік реакції нейтралізації, а потім заражати мишей штамом Лужкова. Я скрізь обшукала, ніде його нема, І навіть не попередив, негідник. Як вам таке?
— Нормально, — буркнув Жадан. Це було його улюблене слово, коли чув чи бачив щось не дуже нормальне.
У Гаркуші починався напад «загострення хронічного сказу», як називав цей стан Кучерявий: в такі хвилини вона червоніла, роздувалася на очах, як від алергічного набряку, слова сипалися з неї, як горох з дірявого мішка.
— Євгене Петровичу, я вимагаю, щоб ви нарешті навели порядок. Ви — керівник групи. Я — людина маленька, — це вимовила з притиском, — а вас він має слухатись. Цілими днями нічого не робить, зникає десь…
— Ви знаєте, хто вам привіт передавав? — перебив її Жадан. — Не повірите.
— Хто? — сердито спитала Гаркуша.
— Шульга. Я його вранці бачив.
Вона почервоніла ще сильніше, наче почула щось непристойне.
— Савелій Макарович? Він живий?
— Уявіть собі.
Розповідаючи про зустріч з Шульгою, він делікатно випровадив Гаркушу зі свого кабінету, який був призначений для роздумів і тиші, а не для палких промов на тему боротьби з порушниками трудової дисципліни; вирішив негайно, поки вона не отямилась і знову не почала згадувати Кучерявого, спрямувати її енергію в іншому, потрібнішому напрямку: передати Гаркуші мозок Чорнодуба на дослідження. Але вона знову взялася за своє: