«Слід швидше відбирати проби», — подумав» скидаючи рюкзак і дістаючи з нього мішечки.
Пласт виявився досить товстим, складався з трьох пачок. Паливода відбирав з кожної пачки окремо. «Якесь крихке, перем'яте вугілля, ніби його в ступі товкли… — думалося поволі. — Та й душно ж, хай йому грець, аж упрів. Це тут за бетонною стіною загинув шахтар. Викид стався тієї миті, коли він рубав відбійним молотком. Шахтний геолог розповідав, що його тільки ледь присипало. Комісія, яка розслідувала цей випадок, не знайшла на тілі загиблого жодного каліцтва: він помер від отруєння газом. Його друзі, які перебували трохи далі від забою, врятувались.
Сіра бетонна стіна нагадувала склеп. На мить він пошкодував, що набився піти саме сюди. Іван Олексійович відмовляв: «Вперше в шахті, нащо тобі те неспокійне крило?» Та Ярослав затявся. Мовляв, на власні очі хоче побачити місце викиду. Але тут, де загинула людина, його допитливість сильно поступилась місцем страхові. Раптом він відчув сором. Адже якщо не він, то мусив би йти Чередниченко — слабосильний, виснажений виразкою шлунку.
Тим часом два, п'ять, десять метрів від бетонної перегородки залишилися позаду. «Та й жарко ж, очі потом заливає! Каска з ліхтарем здається свинцевою… А ту перегородку ж мурували люди. До того ж невдовзі після нещастя. Що вони відчували?»
Останню пробу зупинився відбирати за триста метрів від порожнини викиду. Тут уже шар вугілля був монолітним, не потовченим. Уламок, що його видобув Паливода з пласта, відбивав у промені світильника міріади блискавиць, ніби з нього вивільнилися промені прадавнього сонця.
Назад іти було багато важче. Спочатку Ярослав лічив пікети, які значилися на стіні штреку через кожних двадцять метрів, а далі йшов, вистромивши шию і похитуючись — в плечі врізались лямки рюкзака, попереду бачив тільки настил і рейки вузькоколійки. Від штреку часто відгалужувалися бічні ходи, інколи під таким гострим кутом, що Паливода губився, не знаючи куди йти. Раптом помітив, що в промені світильника замерехтіли золотисті пилинки. Зупинився, ретельно оглянув тунель. З'явилося відчуття, що він не туди йде. Якщо орієнтуватись за часом, то мусив би вже вийти до центрального тунелю. А тут повіяло якимось пилом… Отже, заблукав. Стало моторошно. В пам'яті спливло колись читане про хитромудрі лабіринти єгипетських жерців. Всяк, хто до тих лабіринтів потрапляв, залишався там на розпач і голодну смерть. Паливода прислухався. Він не міг би сказати напевне, що чує звуки, бо у вухах від утоми й страху гуділо. Все ж попрямував уперед. «Коли звідти повіяло пилом, то там мусять провадити якісь роботи…» — подумав.
З кожним кроком звук ставав усе гучнішим. Тріскотіння відбійного молотка нагадувало кулеметні черги. Невдовзі попереду замиготіли вогники. Поряд з колією валялися шматки кабелю, труби, крепіжна деревина. Паливода зупинився біля двох голих до пояса шахтарів, які поралися біля купи колод. Один з них, блиснувши променем на Ярославів заплічний мішок, озвався:
— Чоловіче, тут тобі не подадуть.
Почувся сміх.
Шахтарі звалили на плечі колоду і, хитаючись побрели вздовж колії. Світна пляма від Ярославового ліхтаря затанцювала на двох могутніх, чорних, блискучих, ніби вкритих лаком, спинах.
— Хлопці, як вийти до ствола? — гукнув Паливода.
— Найближче через лаву, — озвався той, що йшов позаду. — Іди слідом, покажемо.
Невдовзі штрек урвався. На козлах стояв чоловік з відбійним молотком, рубав породу, брили якої з гуркотом обвалювалися на місце, де ще недавно був вугільний пласт. Порода, нагадувала сухий мул у кілька метрів завтовшки. Двоє, що несли колоду, кинули її на купу крепіжної деревини. Один з них, показавши Паливоді отвір під козлами, звідки долинало гудіння і несло густим пилом, сказав:
— Пролізеш метрів двісті по лаві і втрапиш до конвеєрного штреку. А там пильнуй аби струмінь повітря весь час дув тобі в обличчя. Ітимеш на свіжий струмінь — вийдеш до кліті…
Шахтар на козлах припинив рубати і Паливода гулькнув у лаву. Він присів, озирнувся: шар вугілля було вибрано на багато десятків метрів, а кругом на лаві серед лісу стояків блимотіли вогники. Поряд гудів, брязкав ланцюговий транспортер, шахтарі, хто навколішки, хто навпочіпки поралися біля стояків, що утримували товщу порід, інші підбирали розсипане біля комбайну вугілля, кидали його черпаками на транспортерну доріжку. Поряд лежали саморятівники й баклажки а водою.