Побачивши Абакумову руку на своєму плечі, Славі Ковачев зробив кислу міну і обережно відійшов набік.
— Знаєте що, — сказав він, — чи не краще буде, якщо кожен з нас шукатиме істину своїм шляхом?
По обличчю Абакума пробігла тінь, вени на його скронях надулись і стали схожі на шнури.
— Цілком розумію вас, — кинув він. Голос його став різким і холодним. — У вас є, звичайно, серйозні підстави відхилити моє співробітництво. Нічого не вдієш, — у куточках його губ спалахнула і раптом згасла глузлива посмішка. — Робіть на свій розсуд, як вважатимете за краще! Бажаю успіху!
Абакум вийшов з кабінету, щоб обійти складські приміщення. А коли повернувся, в його кишенях уже лежали дві пляшечки з німецькою вакциною.
Четверо санітарів з районної поліклініки виносили труп Венцеслава. За носилками з виразом сомнамбули на зморщеному обличчі ішов чоловік у синьому халаті. Коли вони підійшли до виходу, Славі Ковачев пропустив санітарів, а комірника взяв під руку і повів за собою по коридору. Той ішов смиренно, покірно і був дуже схожий на стару маріонетку з реквізиту мандрівного лялькового театру.
Зустрівши здивований і запитливий погляд Абакума, Славі Ковачев похитав головою, але зробив це так, неначе погрожував йому:
— Я вимагатиму дозволу затримати комірника, — пояснив Ковачев, хоч Абакум не сказав йому жодного слова.
Захов відвернувся, і, зціпивши зуби, промовчав. Потім він покликав лейтенанта Маркова, відійшов далі в коридорі спитав:
— Ви хочете працювати зі мною?
Працювати з Абакумом Заховим для лейтенанта Геннадія Маркова було великою честю. Він виструнчився і хотів було стукнути закаблуками, але Абакум підніс руку і спинив його.
— Я попрошу полковника Ванова дати відповідне розпорядження. А тим часом зробіть, будь ласка, ось що: перегляньте листування між відділом постачання і складом, і насамперед усі листи й розпорядження, підписані лікарем Петром Тошковим, завідуючим відділом постачання. Прочитайте все, що стосується цієї вакцини проти ящура. Треба також довідатися, звідки оті вісім тисяч левів, які знайдено в бумажнику Венцеслава Рашкова. Він родом з міста Санданські, а в Софії у нього немає близьких родичів. І не шукайте чогось таємничого в цій справі, а просто довідайтеся в ощадній касі. Я буду дуже задоволений, коли сьогодні близько десятої години вечора ви подзвоните мені на квартиру і доповісте, що вам пощастило зробити.
У вестибюлі Абакум знову зустрівся з Славі Ковачевим. Капітан неначе боявся, щоб з ним не заговорили, і поспішив уперед.
— Ви вже йдете? — спитав його Абакум.
— Зробив усе, що треба було, — відповів Славі Ковачев, не обертаючись. — Час обідати.
— Приємного апетиту! — посміхнувся Абакум.
Коли за Славі Ковачевим зачинились вхідні двері, Абакум увійшов у кабінет покійника і пошукав очима склянку для води. Вона стояла там, де її поставили, — на письмовому столі Венцеслава. Абакум загорнув склянку в обривок газети і, несучи її, немов коштовну річ, з усмішкою переможця вийшов із складу. Біля входу в склад чергував міліціонер.
Рік тому, задумавши описати кілька найцікавіших пригод капітана контррозвідки Абакума Захова, я почав старанно вивчати теорію літератури, сподіваючись, що саме таким способом пощастить проникнути бодай у найелементарніші таємниці цього складного і зовсім чужого мені мистецтва. Кажу «чужого», бо я і за покликанням, і за професією ветеринарний лікар. П'ять років працюю на цій відповідальній роботі і маю вже дві почесні грамоти від Смолянської окружної народної ради. Одну грамоту дістав три роки тому за успішну боротьбу проти курячої чуми, а другою мене нагородили торік восени за особливі заслуги в галузі поживного харчування тільних корів. Правда, я почуваю деяку ніяковість з приводу цих двох нагород, бо курячу чуму, по суті, перемогла пташниця Нуріс Рашидова із села Барутина, тітка Нуріс, а рецепт харчового раціону для тільних корів — здобуток натхненного розуму чарівної Балабанихи, яка в той час завідувала Момчиловською тваринницькою фермою. Та це тільки деякі деталі. Згадую про них між іншим, щоб підкреслити своє ветеринарне покликання і свої успіхи на ветеринарній ниві. Усе це, безумовно, не має нічого спільного з літературою.
Отже, завдання, яке я поставив перед собою, — оволодіти за допомогою теоретичних творів таємницею майстерності письменника, виявилося наївним, щоб не сказати прямо — безглуздим.