Але повернімося до останніх подій. Петр Тошков одразу ж, як тільки одержав німецьку вакцину, а можливо і трохи раніше, дістав розпорядження зробити все для того, щоб ці ліки за короткий час стали непридатними. 4 березня Тошков диктує секретарці листа, про який я вже говорив. Секретарка вручає чернетку друкарці Чавовій, і та переписує її слово в слово. Я забув вам сказати, що ця чернетка і досі зберігається з копією листа і цілком збігається з нею. Потім секретарка, підписавши оригінал і копію, віддає їх на підпис начальникові. А що робить начальник?
Він зовсім не поспішає відсилати листа на склад. Тошков просто залишає його в себе. Після робочого дня, коли службовці розійшлися, Петр Тошков сідає за машинку Чавової і на чистому бланку пише нового листа — того самого, без двох слів і з приписаною цифрою. Він знищує старий, справжній оригінал; на новому підписується з правого боку, а з лівого підробляє підпис Теофілової, причому дуже вдало.
Ранком другого дня, 5 березня, він викликає кур'єра, доручає йому здати копію і чернетку листа в архів, а оригінал — вручити під розписку працівникам складу.
Якщо ви розкриєте реєстраційну книгу відділу «Ліки та постачання», то побачите, що Кинчо Настев справді одержав цього листа 5 березня.
Але ви можете спитати, як такі досвідчені у зберіганні медикаментів люди, як Настев і Рашков, не помітили тоді нічого дивного в розпорядженні свого начальника? Хіба їм уперше доводиться одержувати і зберігати, різні вакцини? Думаю, що вони обидва помітили незаконність у цьому розпорядженні, проте Венцеслав мовчав, бо така була воля його покровителя і шефа. Кінець кінцем, у нього було виправдання — розпорядження начальника, офіціальний документ! А Кинчо Настев мовчав просто через те, що його безпосередній шеф не промовив жодного слова з цього приводу. Та, думаю, не обійшлося і без невеликих сум грошей, таких, які потрібні були, щоб надбудувати другий поверх, придбати «Яву». Лікар давав гроші начальникові складу, а той — своєму помічникові.
15 серпня Петр Тошков вирушає в Девін нібито для інспектування місцевої санітарно-лікарської бази, а насправді для того, щоб зустрітися з резидентом іноземної агентури. Чи є цим резидентом Ракіп Колібаров, чи він тільки здійснює зв'язок з ним, ще треба встановити. Крім того, треба встановити, чи одержав Ракіп заразний матеріал від лікаря, чи, може, лікар тільки дізнався від Ракіпа, що матеріал уже доставлено.
Отже, епідемія ящура спалахнула з жахливою силою. Директор Центру Світозар Подгоров б'є на сполох і наказує відділу «Ліки та постачання» негайно надіслати — автомашинами і літаками — рятівну німецьку вакцину в райони, які перебувають під загрозою. Петр Тошков і начальник складу виявляють виняткову активність. І партійне бюро та профспілкова організація оголошують їм подяку за напружену понадурочну і навіть цілодобову роботу.
Але ось минає тиждень, і на адресу Центру починають надходити тривожні повідомлення: вакцина не допомагає. Однак Петр Тошков спокійний. Він одразу ж після роботи мчить на своєму мотоциклі до водоймища Іскир ловити рибу, а ввечері пиячить з друзями. — У цьому місці своєї промови Славі Ковачев багатозначно глянув на Абакума.
— Це цілком правильно, — зауважив Абакум. — Я знайомий з лікарем і в той час, про який ви кажете, кілька разів вечеряв у його новій квартирі.
У кабінеті запала ніякова мовчанка. Полковник Ванов почав ритися в шухляді стола, шукаючи цигарки.
Абакум ввічливо запропонував йому свої. Потім повернувся до Славі Ковачева і посміхаючись спитав:
— Чому ви перервали свою розповідь на найцікавішому місці?
— Нічого, — кивнув головою Славі Ковачев. — Зараз розповім далі. З 18 серпня я не спускаю очей з цих людей, знаю про кожен їхній крок. За три дні до самогубства Венцеслав Рашков розмовляв по телефону з своїм братом, який живе в місті Санданські. 26 серпня начальник складу і Петр Тошков подались у Центральний універмаг і там довго крутились у відділі мотоциклів. Перед тим як вийти на вулицю, вони купили в книжковому відділі туристську карту Болгарії, а потім попрямували в закусочну на площі Славейкова. Під час сніданку Петр Тошков щось малював на карті, а Венцеслав Рашков щось записував на її полях. Потім Рашков згорнув її і засунув у ліву кишеню піджака. Таку карту можна придбати в кожному газетному кіоску, вона коштує всього два леви. В ім'я громадської безпеки я зробив гріх — біля виходу зіткнувся з Рашковим і витяг у нього карту. Ось вона. — Славі Ковачев поклав на коліно складену карту і швидко розгорнув її. — Тут можна побачити, що позначав червоним олівцем Петр Тошков. — Славі Ковачев помовчав, потім урочисто вигукнув: — Шосе від Софії до Триграда! — І додав уже тихше: — А знаєте, що написав начальник складу на полях карти? Ім'я, яке я вже не раз тут згадував: Ракіп Колібаров. — Ковачев підвів голову, щоб подивитися, який приголомшливий ефект справило на слухачів це ім'я, коли несподівано пролунав веселий, голосний сміх.