— Зайві, непотрібні подробиці! — знизав плечима Славі Ковачев.
— Але чому ви нервуєте? — всміхнувся Абакум. Цього разу його усмішка була якоюсь занадто лагідною.
— Треба спокійно слухати, — сказав Ванов.
— Але він нас закидав зайвими подробицями, а сам ще й досі не конкретизував, чому вважає свого приятеля Петра Тошкова не винним! Навіщо гаяти дорогоцінний час?
По обличчю Абакума пробігла тінь. Воно наче ще більш загострилося, а в блакитних очах з'явився стальний блиск.
— Товаришу полковник, — сказав він спокійно, не підвищуючи голосу, зупинившись серед кабінету, — я займатимусь цією справою навіть тоді, коли ви, гадаючи, як мій колега Славі Ковачев, що я виявляю небезсторонність, бо лікар Петр Тошков — мій знайомий, можливо, вважатимете за доцільне усунути мене від службового слідства. Це анітрохи мене не засмутить. Нехай мене усунуть. Я і тоді зумію зробити все, щоб врятувати життя і честь невинної і дуже корисної людини.
— Гм! — посміхнувся Славі Ковачев. Полковник постукав по столу.
— Товаришу Захов, — сказав він, — коли б навіть Петр Тошков доводився вам рідним братом, я однаково не усунув би вас від службового слідства. Прошу, розповідайте далі, але конкретніше. Тут товариш Ковачев має рацію. Ви повинні навести конкретні докази невинності Тошкова, так само як товариш Ковачев навів конкретні докази його провинності. Говоріть.
— Дякую, — кивнув головою Абакум.
Він сів зручніше в кріслі і деякий час мовчав, постукуючи пальцями по широких, м'яких підлокотниках. Потім сказав:
— Критикуючи метод товариша Ковачева, я одночасно захищав лікаря. Але ви вимагаєте, щоб я говорив конкретніше, докладніше. Прошу!
По-перше. Лікар не давав ніяких грошей Венцеславу Рашкову. Легенда про походження восьми тисяч левів, які знайдено в його бумажнику, зовсім непереконлива. Вчора по обіді я розмовляв по телефону з братом нещасного. Вісім тисяч левів становлять половину вартості будинку, який дістався братам у спадщину від батька. Брат Рашкова продав нерухоме майно і надіслав половину грошей Венцеславові. Я перевірив на пошті. 23 серпня на ім'я Венцеслава Рашкова надійшов грошовий переказ на суму вісім тисяч левів. Я поділяю другу половину думки товариша Ковачева, що ці гроші справді були призначені для придбання мотоцикла. Бідний Венцеслав був запальним прихильником мотоциклетного спорту! В усякому разі лікар не причетний до цих грошей.
По-друге. Сліди на підвіконні і на занедбаному подвір'ї залишила людина, пальці, ноги і руки якої значно менші за лікареві.
По-третє. Поруч з трупом Венцеслава, як уже було сказано, я помітив широку мокру пляму. Вирізавши смужку з килима в цьому місці, я відніс її до лабораторії і віддав на хімічний аналіз. Ця пляма водяна з мінімальною домішкою ціанистої сполуки. Таким чином, в інсценівку, яку товариш Ковачев розіграв перед нами, треба внести серйозний режисерський коректив. А саме: Венцеслав прийняв не суху отруту, а заздалегідь розчинив її у воді. Випивши цей міцний розчин, він знову налив у склянку води, сполоснув її і потім вихлюпнув воду на килим. Відомо, що ціанистий калій діє на організм блискавично, як електричний струм. Отже, припускати, що Венцеслав мав час міркувати, наливати воду в склянку, полоскати її і виливати воду з неї, після того як він уже проковтнув отруту, просто безглуздо. І навіщо йому було все це робити? Я більш ніж певен, що це зробила інша людина, яка принесла отруту і була в кімнаті.
У чому ж полягає сенс цих дій, яка їх логічна причина? По-моєму, вони не мають ніякої логічної причини. Навіщо полоскати склянку, знищувати сліди отрути в ній? Адже ціанистий калій все одно виявлять згодом у тілі небіжчика.
Споліскування склянки має суто психологічну причину. Той, хто приніс отруту, був свідком смерті Венцеслава. Як тільки нещасний випив отруту і, охоплений жахом після першої приголомшливої спазми, інстинктивно ступив крок до вбивці, той позадкував до вікна. Через кілька хвилин Венцеслав уже корчився на підлозі. Це видовище було жахливе. Але вбивця, замість того, щоб тікати, рятуватись, вискочити через вікно, в цю мить розгубився, втратив сили. Перше, про що людина згадує, коли їй стає погано, — це про підбадьорливу свіжість води. Чому ж убивця не напився з графина, а сполоснув склянку? Цікаво, правда ж? Відповідь дуже проста. З графина пити незручно. Вода потече по підборіддю на груди. Вбивця не хотів, щоб його бачили на вулиці з мокрими грудьми. Через це він і скористався склянкою.